- Слухай, я второпала, що в тебе проблеми у роботі з екстрасенсом. Повір, я не більше люблю працювати з ослами.
Його брови піднялись, а рот злегка відкрився. Я продовжила:
- Мер Спелмен змушує мене це робити так само, як і змушує тебе. То як на рахунок такого? Я не буду ставати у тебе на дорозі, а ти не будеш ставати у мене? Ми швидко вирішимо цю справу і більше не будемо ніколи розмовляти. Згода?
В його очах був спалах поваги. Він на мить поглянув на мене, повертаючи свої ключі навколо пальця. Нарешті, він заговорив.
- Я повинен тебе повести в кімнату в мотелі, де ти маєш зробити свою справу. А потім я відвезу тебе додому.
Він почав йти і помахав, щоб я йшла вперед, але я йшла на відстані. Мені потрібна була мить, щоб відновити власний самоконтроль. Я засунула тремтячі руки в кишені і декілька разів глибоко вдихнула. Давши йому відкоша я зберегла гордість і, мабуть, добилась певної поваги. Але під зовнішньою бравадою, мої груди стисло і легкий біль наповнив мене.
Так, я - Клер Ферн, сильна екстрасенсорна штучка, член родини фріків. Але якщо відірвати всі ці ярлики, люди могли б бути шоковані, знайшовши під ними звичайну дівчину. Яка не хоче провести всі свої дні захищаючись. Яка хоче того ж, чого хочуть всі.
Бути коханою.
Глава 8
"Королівський двір" являв собою єдину будівлю, що складалась зі з'єднаних кімнат, які розташовувались у формі L навколо дворового басейну. Вони пропонували це як "вид на воду", але подивившись у вікно, ви, здебільшого, помічали лише вашу машину. Тут було два поверхи. Кімната Вікторії була під номером 108, перший поверх, в самому кутку літери L, найдальша від рецепції.
Кімната мотелю була загороджена жовтою поліцейською плівкою. Я стояла біля неї і чекала поки пан Щось-у-заду закінчить справи на рецепції.
Лише вчора він був зацікавлений мною - фліртував і сяяв своєю ідеальною посмішкою. А зараз Гебріел поводив себе так, ніби я була огидна йому. Я схрестила руки і потупала ногою.
Нарешті він прийшов з довгов'язим згорбленим чоловіком, який, напевно, був менеджером в мотелі, відповідно до зв'язки ключів у його руках. Гебріел сказав мені, коли повернувся, що його батько подзвонив наперед, сказавши, що приїде "стажист", щоб зробити ще декілька фото.
- Я хотів би знати, коли знову зможу здавати кімнату, - сказав менеджер.
Гебріел взяв у нього ключі і почав віддирати жовту плівку.
- Це все ще місце злочину. Ми вам повідомимо, як тільки будемо в змозі.
- Але, знаєте, є люди, готові заплатити більше, щоб лишитись в цій кімнаті. Групки смерті.
- Бридота, - сказала я.
Гебріел кинув суворий погляд на чоловіка і менеджер, кивнувши, пішов.
Гебріел першим зайшов до кімнати мотеля. Я пройшла невдовзі поруч з ним і дивне відчуття сформувалось у моєму животі. Здавалось, що я дивлюсь кіно про себе або згадую сон. Ще раз я згадала, наскільки моє життя нагадувало шоу потвор. Звичайні підліткові дівчата були вдома, гуляли з друзями, дивились телевізор, фліртували з хлопцями по телефону. Я була в кімнаті, де відбулось вбивство.
Гебріел закрив двері за мною. Жалюзі були опущеними, від чого кімната була в тіні. Гебріел ввімкнув вимикач світла і сказав:
- Це була кімната жертви.
- Дякую, Капітан Очевидність.
Я роздивилась. Це була типова дешева кімната в мотелі. Одне королівського розміру ліжко (" У нас на 100% королівські розміри в "Королівському дворі""), нічний столик з лампою для читання, телефон, будильник і невеличкий
Я лягла на матрац і подивилась на стелю, на яку ймовірно дивилась Вікторія Хаппел три ночі тому.
- Посунь мене в ту позу, в якій її знайшли. Настільки, наскільки зможеш.
Він похитав головою.
- Це бридко.
- Просто допоможи мені і будеш вільним весь день.
- Я не бачу, як це може допомогти. Більше того, я починаю думати, що ти просто марнуєш мій час.
Я припинила слухати його. Щось тут було не так. Я зосередилась на маленькій, ідеально круглій темній плямі на білій, як поп-корн стелі. Я примружилась.
- Що це? - спитала я, майже у себе.
- Що? - Гебріел прослідкував за моїми очима на стелю. - Я не бачу нічого.
Я піднялась на ліжку і встала навшпиньки. Тепер коли я була в декількох дюймах, я могла бачити все ясно. Я засунула палець туди.
- Тут дірка в стелі, - сказала я.
Гебріел заскочив на ліжко і дослідив відкриття.
- Точно зроблена людиною, мабуть з допомогою свердла.
- Вона дала б комусь згори повну картину ліжка, - сказала я.
Він кивнув.
- Ми повинні дізнатись, хто зупинявся в тій кімнаті, - він похитав головою. - Як мій тато пропустив це?
- Твій тато лягав на ліжко і дивився з позиції жертви?
- НІ.
- Тоді я, мабуть, не просто марную твій час, - сказала я гірко.
Він почервонів.
- Вибач. Це хороша зачіпка. Дякую тобі.
Я злегка зіштовхнула його з ліжка і повернулась в свою попередню горизонтальну позицію.
- Я ще не закінчила. Ти пересунеш мене в позу, в якій знайшли її?
Він знизав плечима.
- Звичайно.
Він нахилився і поклав руки на мої плечі. Тут же через мене пройшла хвиля тепла. Я була рада, що він не вміє читати думок, адже все, про що я думала було те, наскільки надзвичайно привабливим він був. І про те наскільки спантеличеною я була думаючи про таке у подібному місці, у подібний час. Але я не могла боротись з цим. Я не могла змусити думки зупинитись.