Люсі-Мод МОНТГОМЕРІ ЕНН У ДОМІ МРІЇ
Розділ 1 НА ГОРИЩІ ЗЕЛЕНИХ ДАХІВ
Горище в Зелених Дахах було достеменно таке, як мало бути кожне горище затишне, тінисте й загадкове. У відчинене вікно, попід яким сиділа Енн, лилося тепле духмяне повітря, напоєне сяйвом серпневого сонця, а надворі шелестіло й танцювало з вітром листя тополь, поміж яких виднів ліс, де чарівливо звивалася Стежина Закоханих, і старий яблуневий сад, що й досі вгинався під вагою свого щедрого румяного врожаю. А над усім цим у ясно-синьому небі на півдні білосніжною грядою купчилися хмари. З іншого вікна виднілося далеке синє море в білих баранцях прекрасна затока Святого Лаврентія, понад якою, мов коштовний камінь, лежить Ебігвейт, чию ніжну, мелодійну індіанську назву давно вже замінили прозаїчним словосполученням «Острів Принца Едварда».
Діана Райт за три роки, що минули від останньої нашої зустрічі з нею, набула рис істинної матері сімейства, проте очі її були так само чорні й усміхнені, щоки так само румяні, а ямочки так само чарівні, як того памятного вечора, коли вони з Енн присягнули на вічну дружбу в саду побіля ферми Баррі. На руках у неї спало крихітне чорняве створіння, уже два щасливих роки знане в Ейвонлі як мала Енн-Корделія. Звісно, ейвонлійці знали, чому Діана назвала доньку Енн, проте друге імя Корделія їх неабияк спантеличило, бо ж поміж родичів та знайомих Райтів чи Баррі жодної Корделії ніколи не було. Пані Ендрюс припускала, що Діана, імовірно, взяла його з котрогось негодящого роману й дивувалася, як то Фредові забракло глузду це заборонити. Та Енн і Діана лиш усміхалися на те. Вони чудово знали, чому Енн-Корделія дістала саме це імя.
Ти ніколи не любила геометрії, ностальгійно всміхнулася Діана. І взагалі ти, мабуть, рада, що не мусиш більше вчителювати.
О, вчителювати мені завжди подобалося коли не зважати на геометрію. Три моїх роки в Саммерсайді були дуже приємні. А щойно я приїхала додому, як пані Ендрюс застерегла, буцім, попри всі очікування, подружнє життя напевне здасться мені ледь не важчим за роботу в школі. Пані Ендрюс, вочевидь, поділяє думку Гамлета, що ліпше зносити нам звичні лиха, ніж боятися нових і невідомих.
І старим горищем розлігся сміх Енн веселий і нестримний, як колись, проте й з новою ноткою зрілої ніжності. Унизу на кухні Марілла, що варила варення зі слив, почула його й усміхнулася, та вже за мить зітхнула, подумавши, як рідко тепер лунатиме цей сміх у Зелених Дахах. Ніколи за ціле життя ніщо не тішило Маріллу так, як звістка про те, що Енн виходить за Гілберта Блайта але все ж кожна радість незмінно приносить із собою легку тінь печалі. Упродовж трьох саммерсайдських років Енн часто приїздила додому на вихідні та канікули, а тепер, опісля весілля, два візити на рік це все, на що можна буде сподіватися.
Хай тебе не тривожать слова пані Ендрюс, мовила Діана спокійно та впевнено, як і належить заміжній дамі із чотирирічним досвідом. У подружнім житті є, звісно, свої злети й падіння. Не чекай, що все завжди йтиме гладенько. Але запевняю тебе, Енн, це щасливе життя, коли тільки вийти саме за того, хто потрібен тобі.
Енн притлумила усмішку. Її завжди трохи смішило, що Діана вдає із себе таку досвідчену пані.
«Може, за чотири роки по весіллі я й сама так мудруватиму, подумала вона. Хоча мене, мабуть, убереже від цього моє почуття гумору».
Ви вже вирішили, де оселитеся? запитала Діана, пригортаючи малу Енн-Корделію тим неповторним материнським жестом, що завжди викликав трепет у серці Енн, повнім ніжних потаємних мрій і сподівань, трепет невимовної насолоди, проте й дивного, ледь відчутного болю.
Так. Саме це я й хотіла розповісти тобі, коли зателефонувала нині й попросила зайти до Зелених Дахів. До речі, я ніяк не можу звикнути, що у нас в Ейвонлі тепер є телефони. Для такого милого тихого куточка це аж до безглуздя модно й сучасно.
За це ми дякуємо Спілці вдосконалення Ейвонлі, відповіла Діана. У нас так і не зявилося б телефонної лінії, якби вони за це не взялися. Проте їм так затято суперечили, що тут би хто завгодно зневірився. І все ж вони довели справу до кінця. Енн, ти зробила розкішний дарунок усьому селу, заснувавши
цю спілку. Як гарно ми проводили час на зборах! А хіба можна забути синій клуб чи намір Джадсона Паркера здати свій паркан в оренду під рекламу аптекарських засобів?
Не знаю, чи щиро я вдячна Спілці за встановлення телефонної лінії, мовила Енн. Хоча це й зручно далеко зручніше за наш давній спосіб сигналити одна одній спалахами свічок. Та ще, як то каже пані Лінд: «Ейвонлі мусить наздоганяти прогрес, будьте певні». Але чомусь я не хочу, щоб Ейвонлі було зіпсоване тим, що пан Гаррісон, коли прагне бути дотепником, називає «новомодними незручностями». Це нерозумно, сентиментально і неможливо! Тож я негайно стану мудрою, практичною й реалістичною. Телефон, як визнає сам пан Гаррісон «то збіса добра штука», навіть коли на лінії тебе напевне підслуховує із півдесятка пліткарів.
Оце найгірше, зітхнула Діана. Страшенно дратує, коли в розмові чути, як іще хтось піднімає слухавку. Подейкують, що пані Ендрюс наполягла, щоб їхній телефон висів у кухні так вона чутиме його щоразу, як той задзвонить, і водночас варитиме обід. Сьогодні, коли ти мені дзвонила, я добре чула той химерний бій годинника у Паїв. Отож нас, вочевидь, підслуховувала Джозі чи Герті.