Дівчата знову засміялися та зашепотіли.
А все-таки підніми! Не осліпнути! наказала дочка господаря.
Як скажеш, моя панно, відповів Тимофій, піднімаючи голову.
Дівчата уважно, просто жадібно розглядали молодих козаків, запамятовуючи дрібниці їхнього вигляду, буде, що подружкам розповісти. Свої обличчя вони встигли затулити покривалами більше від очей та чола однаково не побачиш. А очі в обох були гарні, чорні, мов оксамитові, від густих вій, і ніби іскрилися від цікавості.
Дозволь запитати, панно, а звідки ти знаєш нашу мову? зважився заговорити Тиміш, який сам із цікавістю їв очима молодих татарок, оскільки перебував у тому милому віці, коли всі починають посилено цікавитися протилежною статтю.
Моя мати твій землячка. У неї навчитися, відповіла дівчина і, більше не звертаючи уваги на козаків, пішла разом зі служницею вперед. Однак обидві не витерпіли та озирнулися. Тиміш Хмельницький із цікавістю проводив їх поглядом, а Тимофій і зовсім не дивився їм услід вони були йому не цікаві. Вочевидь, дівчата це зрозуміли й роздратувалися, тому, відвернувшись, швидко покрокували геть.
Це ж треба, які очі в обох вогняні! А чому вони ховають свої обличчя? запитав Тиміш.
Звичай у них такий, відповів Тимофій.
А тебе вони так роздивлялися, що ледве дірки не протерли! зареготав Тиміш. «Ще б пак! Красунчик будь-якій дівці до вподоби, не те, що такий веснянкуватий, як я! А він ними й не цікавиться зовсім!» подумав хлопець із заздрістю.
Але Тимофій байдуже знизав плечима: яка йому справа до цих чорнооких щебетух? Він зітхнув, згадавши карі очі Орисі. Знову туга охопила його душу, і хлопець понуро побрів садом, думаючи про кохану.
Пізно ввечері, коли вже всі заснули, Тимофія збудив сам Хмельницький.
Прокидайся! сказав він пошепки, щоби не розбудити інших козаків, які спали в кімнаті. Хан кличе мене, але таємно. Ти підеш зі мною.
Тимофій не поставив жодного питання, піднявся, швидко вдягнувся та вийшов слідом за Богданом. Біля будинку їх уже чекала охорона хана. Хмельницький із Тимофієм сіли на коней і поїхали звивистими вулицями Бахчисарая.
Ханський палац підіймався темною громадою над садами, що оточували його з трьох боків. У світлі смолоскипів двоє козаків пройшли через масивні деревяні ворота, оббиті листами заліза, з великою вежею над ними, і опинилися у величезному й порожньому, викладеному камяними плитами подвірї. Їх відвели до капиджі-баші , де вони змушені були залишити всю свою зброю. Тимофія здивувало те, що татари були з ними ввічливі й шанобливі жодного варварства чи презирства до іновірців. Перед ними стояли цілком цивілізовані та ввічливі люди. «Але зброю все-таки відібрали!» подумав козак, віддаючи свої карабелю й кинджал.
У темних переходах палацу мало що можна було розгледіти у скупому світлі світильника. Проминувши анфіладу
кімнат, Хмельницького й Тимофія привели до особистих ханських покоїв. Тут на них уже чекав кримський хан Іслям III Ґерай . Хан був немолодим і негарним надто товсті, підгорнуті губи й мясистий ніс не прикрашали цього гідного правителя. Але привертали увагу його очі великі й сумні, вони світилися мудрістю.
На цій таємній аудієнції були присутні чотири довірені особи хана з татарської знаті. Хмельницький із Тимофієм поклонилися, і Богдан заговорив із ханом турецькою мовою, яку вивчив ще давно, коли побував у турецькому полоні. Тимофій не знав цієї мови, тому нічого не міг зрозуміти з того, що казав Хмельницький. Однак дуже здивувався, коли хан досить добре заговорив польською мовою, щоправда з акцентом:
Дотепер ви, козаки, були нашими ворогами. Але зараз ти стверджуєш, що ви готові повстати проти своїх панів. Ти говориш, що поляки й мої вороги. А чим ти це підтвердиш? Чим доведеш, що це не чергова хитрість польського короля й ти не прибув сюди з підступною місією?
Хмельницький усміхнувся та поклав руку за пазуху. Охоронці, що стояли обіруч від хана, сіпнулися, готові кинутися на козака, але хан зупинив їх жестом. Богдан дістав ті самі королівські грамоти і привілеї, які він усіма правдами й неправдами добув у Барабаша, та шанобливо простягнув їх ханові.
Ось доказ правдивості моїх слів, хане падишаху!
Вочевидь, хан не лише вмів говорити польською мовою, а й читав, адже розгорнув папери і спокійно прочитав їх сам, без допомоги перекладача. У його сумних очах мигнула лють, він щось гнівно вигукнув, але що саме, Тимофій не зрозумів.
Тепер ти віриш мені, великий хане, що поляки готуються до війни з вами? Для цього король звелів набирати армію з козаків, для цього він наказав будувати чайки. Це поляки завжди наказували нам нападати на твої володіння і твоїх підданих. І вони примушуватимуть нас робити це надалі, якщо ти, ясновельможний хане, не виявиш до нас свою милість, шанобливо, але вкрадливо відповів йому Хмельницький.
Для Тимофія було одне задоволення спостерігати за хитрістю, витримкою і спритністю Богдана. Але Іслям Ґерай уже опанував себе.