Навіть знатним і багатим я не вільний. Не вільний жити так, як прагну. Я змушений захищати свої права, свою віру, захищати все те, що дароване самим Богом не лише мені, а й кожній людині, волю та свою гідність. Не тільки мене, а й мій народ гноблять та принижують. Хіба можу я стояти осторонь? А чому ти, Хмелю, вирішив підняти повстання? Невже лишень через свої кривди? у відповідь запитав Тимофій.
Не тільки, з усмішкою відповів Богдан. Мені дорога моя країна. Її лихо стало моїм лихом. Її біль мій біль. Її свобода моя свобода. Україна в мене одна, тож з усіх можливих панів я вибрав її. І прагну служити їй усім серцем і всією душею своєю. Є мудра приказка, що в дурнів думки сходяться. Вочевидь, ми з тобою
два дурні, якщо однаково думаємо, якщо доля звела нас за таких обставин і ми обоє готові голови скласти за чужу свободу. Vita sine libertate, nihil!
Тимофій усміхнувся, а потім вкрадливо запитав:
А ще ми обоє пішли на цей відчайдушний крок тому, що нам обом важливе кохання жінок. Чи не так?
Йому не подобалося, що Хмельницький занадто вліз у його душу і здогадався, що Тимофій думає про кохану, тому й поставив співрозмовникові незручне запитання. Богдан насупився Тимофій розтривожив рану в його серці.
Уже і плітки пішли! Так, я щиро кохав цю жінку, але вона зрадила мене. Яка мені тепер до неї справа?! холодно відповів Хмельницький.
Так уже і зрадила? спитав Тимофій. Йому вже стало совісно за свою жорстокість. А ти не подумав про те, що твоя Гелена погодилася піти за твого ворога тільки тому, що натомість випросила тобі життя? Хіба не вона допомогла тобі звільнитися з вязниці? Якщо ти досі живий і опинився тут, то це лише тому, що вона просить за тебе Бога? Чому ж ти називаєш це зрадою?
Та що ти можеш зрозуміти? роздратовано відповів Хмельницький. Ця тема була йому неприємна.
Я зустрів дівчину, яку покохав усім серцем, сказав Тимофій, але її просватали за багатого поляка. Скільки разів я бачив у її очах горе, але не знав, не розумів причини. Вона мовчала про цей шлюб, сама переживала цю біду, розуміючи, що якщо я довідаюся, то вбю її нареченого. Вона мала рацію я вбив би його не замислюючись, аби тільки позбавити її ненависного ляха, за що й поплатився б життям. Знаючи це, вона вирішила пожертвувати собою, своїми почуттями і своїм щастям, аби лише я не накоїв дурниць і залишився живим. То чому ти вважаєш, що твоя Гелена вчинила інакше. Вона пожертвувала своєю свободою, своїм серцем заради того, щоби тобі зберегли життя. То хіба це зрадництво?
Хмельницький замислився. Він чудово володів собою неможливо було вгадати з обличчя, які саме почуття його охопили.
Напевно, твоя правда, Тимофію, відповів він.
Обидва козаки замовкли, задумливо і з тугою дивлячись у темні степові далечіні.
То що сталося з твоєю коханою? запитав Богдан, порушивши мовчання. Невже ти просто залишив її ляхові?
Ні. Я вкрав її й відвіз у таке місце, де мою милу ніхто не знайде, незворушно відповів Тимофій.
Ну ти і пройдисвіт! хихикнув Хмельницький, а Тимофій лише осміхнувся у відповідь. Добре! Ходімо спати.
Обоє в мовчанні спустилися з частоколу й розійшлися по своїх куренях.
Потягнулися нудні дні зими, що перемежовувалися то морозами, то відлигами. Раніше для Марка з Тимофієм зима минала швидко, непомітно й весело, але тепер обоє переймалися зимовою негодою. Тимофієві вона заважала відіслати листа Орисі шлях до Поділля був неблизький, і негодою ніхто не бажав їхати туди у своїх справах. А Маркові негода заважала зїздити до Христини. Зате коли наставала відлига, Марка неможливо було втримати на Січі жодними силами.
Влад, довідавшись, що обидва його приятелі зібралися одружитися, дуже розсердився, однак ганити поспіль усіх баб на світі не став, інакше друзі втерли б йому маку на цих бабах вони збиралися одружитися. Утім, згодом Влад заспокоївся, змирився й навіть їздив разом із Марком та Тимофієм до Тернового урочища, щоби випити разом зі старим Ониськом його чудової горілки.
Хмельницький також практично використовував відлиги. Він писав велемовні листи до черкаського полковника Барабаша, козацького комісара Шемберга , великого коронного гетьмана Миколи Потоцького та коронного хорунжого Олександра Конецпольського. У своїх листах Богдан жалібно описував свої образи, заподіяні його недругом Чаплинським, і якнайбільше корчив із себе скривдженого, пригнобленого бідолаху, що знайшов на Січі прихисток.
Усе це сльозливе листування мало єдину мету приспати пильність ясновельможного панства. Хмельницький прагнув переконати в тому, що втік на Січ заради своєї безпеки, що всі його бажання зводяться лише до того, аби просити про повернення своїх прав на втрачений маєток. Також Богдан хотів запевнити, що бажає відправити навесні із Січі до Варшави депутацію з проханням про захист козаків від панських насильств.