Обличчя Васко мов закамяніло. Він вийняв шаблю й направив свого коня на польський загін. Інші козаки все ще під враженням від гучних слів Тимофія теж вийняли шаблі. І отут почалася різанина безжалісна і кривава.
Польські драгуни боролися хоробро, але їх було менше, тож вистояти проти козаків, які були чудово навченими і здебільшого добірними воїнами, шансу не було. Крім того, козаків підстьобувала ненависть. Тимофій, а разом із ним і Влад із Марком, маленький загін Хмельницького теж долучилися до сутички.
Перегодя все було скінчено. У напівсліпих променях зимового сонця на померзлій траві залишилися лежати тіла. Частина козаків оглядала свої рани, частина обходила вбитих, відбираючи коштовні речі і зброю, частина відловлювала польських коней так було завжди й за всіх часів: переможцю діставалося майно переможеного.
Тимофій зліз із Ворона, витер кров зі своєї шаблі об траву. Хмельницький про щось говорив із Васком. Але Тимофієві це вже було нецікаво. До нього підійшов Марко.
Я гадав, що тебе вбють. І як ти здогадався, що їх не складно переконати? Як тобі взагалі це на думку спало? запитав він.
Мені дуже не хотілося ночувати під відкритим небом у степу, з усмішкою відповів Тимофій. Водночас ще й ганебно тікаючи від переслідування. Тому і здогадався!
Так, дійсно, вагома причина головою ризикувати, Марко криво всміхнувся.
Загалом, я знав, що ти відважний, але не здогадувався, що настільки! І чого ти такий відчайдух?! запитав Влад, який щойно підійшов до своїх друзів.
Хто б казав! А чи не ви вдвох поскакали за мною?
Ми твої друзі й ніколи не залишили б тебе одного. Вона твоя! сказав Влад, помахуючи
шапкою, яку він зняв із голови вбитого Тимофієм ляха. Ти його вбив.
Та навіщо мені шапка цього дурня?! гидливо скривився Тимофій. Залиш її собі або віддай комусь.
Ми її ліпше пропємо! весело сказав Влад.
Тимофій, усміхаючись, стражденно закотив очі.
Козаки почали збиратися, не опікуючись тілами поляків навіщо обтяжувати себе турботою про вбитих? Степові вовки швидко їх приберуть і розтаскають усі кістки. А от своїх загиблих вони забрали.
Раптом на обрії зявився новий загін. Миттєво козаки знову приготувалися до бою. Але це виявилося зайвим, адже в загоні були січові козаки на чолі з кошовим отаманом. Троє друзів зрозуміли, чому Хмельницький почав утікати від поляків він знав, що йому прийдуть на допомогу й тому тягнув час, очікуючи січових козаків.
Федір Лютай , який нещодавно був обраний кошовим отаманом, підїхав до Хмельницького. Одразу було видно, що ці двоє давно знайомі так тепло вони привіталися один з одним. Хмельницький щось говорив Лютаю, а потім указав на Тимофія. Кошовий усміхнувся, а потім поманив його до себе.
Не очікував, що серед моїм хлопців знайдеться такий розумний та хоробрий, як ти, синку, привітно, але стримано сказав кошовий, уважно роздивляючись Тимофія. Ти всім життя врятував. Ми могли й не встигнути.
Я зобовязаний тобі життям, Тимофію, усміхнувся Хмельницький, але якось вкрадливо. Навряд чи нас усіх доправили б до Потоцького живими.
Нічим ти мені не зобовязаний я зробив те, що мені веліла моя честь! сухо відповів Тимофій, чудово розуміючи, що й кошовий і Хмельницький його перевіряють, намагаючись зрозуміти причини його вчинку.
Але Хмельницький із кошовим лише солоденько усміхнулися на цю відповідь.
І все-таки ти запекло ризикнув своєю головою! відповів Богдан. Бережи її! Вона нам усім ще знадобиться.
Короткий зимовий день згасав. Сонце швидко хилилося до обрію й забарвило небо морозним рожево-червоним кольором, обіцяючи мороз наступного дня. З півночі воно потемніло через хмари, що несли в собі сніг. Весь загін, не гаючись, попрямував до Січі. Лапатий сніг повільно кружляв, мяко лягаючи на политу кровю суху траву, і робив те, чого не спромоглися живі укрив тіла мертвих білим саваном.
Дорога минула швидко, і в останніх променях зимового дня Микитинська Січ зустріла своїх вірних синів темною громадою, освітленою вогнями. Після придушення козацьких повстань 16371638 років колишню Базавлуцьку Січ, розташовану в недоступних для ворога Базавлуцьких плавнях, у 1638 році зруйнували за наказом польського уряду. Нову Січ козаки побудували на лузі, який із трьох боків омивали невеликі дніпрові протоки, а з півдня сам Дніпро. Тут козацька столиця не була захищена з трьох боків дрімучими плавнями та гаями, що давало змогу Речі Посполитій краще її контролювати. Але загалом розташування цієї Січі було не таке вже й погане з прадавніх часів на Микитиному Розі була переправа через Дніпро. У цьому місці могутня ріка звужувалася до двох-трьох миль, а влітку, особливо у спеку, так міліла, що вершник із легкістю міг переїхати через неї, навіть не намочивши стремен свого коня. Тому Микитин Ріг використовували купці під час торговельних поїздок до Криму для переправи через Дніпро. Тут козакам було зручно здирати з купців плату за переправу і продавати воєнні трофеї. Але й татарам також було досить зручно перебиратися через Дніпро для набігів в Україну та Польщу. Тому Микитин Ріг мав важливе стратегічне та оборонне значення для південних кордонів.