Тимофій знизав плечима мовляв, це турботи Хмельниченка, а не мої, і відповів: «Ходімо спати. Здається мені, що завтра буде важкий день».
Влад потіснив сплячих козаків і троє друзів уляглися на помості поруч один з одним, зовсім як у своєму Величковському курені.
Наступного дня стало помітно прохолодно. Вітру не було, але відчувався легкий морозець. Невеликий загін приблизно із тридцяти-сорока козаків покинув зимівник та вирушив на південь, до Микитиного Рогу.
Троє друзів їхали поруч. Хмельницький озирнувся на них, поглянув, трохи примружившись, але потім відвернувся. Марко зрозумів, що він досі вагається довіряти їм чи ні. Підїхав Тиміш нібито привітатися, але з таємною метою ліпше роздивитися новеньких у денному світлі. Сам Тиміш виявився руденьким і з ластовинням, яке дуже йому личило, надаючи хлопцю сонячний, задерикуватий вигляд, що ніяк не повязувався з його крутим норовом.
Верхи на Воронові Тимофій обмірковував учорашнє знайомство. Дивно, але Хмельницький викликав прихильність до себе своєю суперечливістю: з одного боку, не довіряв, а з іншого прийняв, особливо ні про що не допитуючись, повіривши поруці Влада. Хоча Тимофій розумів, що Хмель цілком справедливо не довіряє ані йому, ані Маркові. Ну що ж, кожен на місці Хмельницького вчинив би так само. Думки Тимофія полинули до Січі як зустрінуть утікачів ті козаки, що там залишилися? З початком зими багато хто з низових козаків розійшовся на хутори й урочища, подався на волость. На Січі залишилися найвідчайдушніші, найкращі й безстрашні еліта низового козацтва. Якщо вони не приймуть Хмельницького з його планами, то, найімовірніше, безжалісно вбють. Думки Тимофія порушив кінський тупіт. На обрії зявився вершник. Він швидко скакав підмерзлою землею і, підїхавши до Хмельницького, щось йому зашепотів. Той нахмурився і звернувся до козаків, що його супроводжували:
На Січ нам нині їхати не можна, гетьман Потоцький надіслав до польської залоги наказ схопити мене в дорозі. Тож ми всі можемо потрапити в засідку. Що скажете, браття? Що пропонуєте робити?
Козаки, які супроводжували його, загомоніли, заговорили всі разом.
Батьку, треба відступити у степи. Ще можна повернути коней і втекти від переслідування, тихо сказав
Тиміш, підїхавши до батька.
Хмельницький замислився. Про що саме він думав, складно було зрозуміти з його непроникного обличчя.
Їдемо у степ, нарешті сказав він.
А потім? запитав хтось.
А потім, мій друже, побачимо. Нині важливіше уникнути зустрічі з поляками, з легкою усмішкою відповів Богдан.
Невеличкий загін направив своїх коней у безлюдний степ.
Не подобається це мені, шепнув Марко Тимофієві. Далі укритися буде складніше.
Тимофій мовчав. Певний час маленький загін швидко їхав пустельним степом. Але раптом на обрії зявилися вершники. Тимофій зрозумів, що їх вистежили. Навіть здалеку було видно, що їх переслідують реєстрові козаки Корсунського полку та польські драгуни із залоги, що була розташована в самій Микитинській Січі начебто для посилення охорони перевозу через Дніпро, але насправді для того, щоби наглядати за низовими козаками та більше їх контролювати. Загін поїхав ще швидше, а Тимофій наздогнав Хмельницького.
Хмелю, ти робиш дурість, утікаючи від погоні, неголосно промовив він, аби не чули інші.
Богдан повернувся його темні очі ще більше потемніли від гніву.
Зараз немає іншого виходу, роздратовано промовив він.
Козаки, найімовірніше, вважають, що ти щось замислив проти них. У цьому їх переконали поляки. Лінчаївці тому не довірилися тобі, що ти колись виступав проти них. Переконай городових козаків у зворотному!
Зараз не час і не місце!
Тимофія охопила злість: та коли це таке було, що він показував ворогам свою спину? Безрозсудна хоробрість не раз штовхала хлопця на розпачливі вчинки. Так сталося й тепер. Тимофій потягнув поводи Ворона убік і повернув його назад.
Ти куди? крикнув Влад. Стій, Красунчику!
Увесь невеликий загін оглянувся на скаку Тимофій уперто, скаженим галопом, мчав назустріч переслідувачам. Марко залаявся, але теж розвернув свого коня та поїхав слідом ніколи не було такого випадку, щоби він кидав Тимофія напризволяще. Навіть якщо їм треба битися лише вдвох проти величезного загону!
Схоже, твої побратими, якими ти так вихвалявся вчора, злякалися, глумливо сказав Владові Тиміш.