Марко лише сумно всміхнувся у
відповідь.
Сумніваюся, що вона мені буде рада! Вона, мабуть, і не згадає мене! зітхнувши, промовив він.
Але однаково серце молодого козака затрепетало чи памятає його Христина? Може, вона вже забула його або вийшла заміж, що ще гірше? А може, поїхала з урочища? Із завмираючим серцем їхав Марко через крихітне поселення до хати старого козака.
Тут відбулися зміни. Онисько побудував хату більшу, ніж колишня. Щоправда, нова хата була така само глинобитна, як і стара халупа, що досі стояла поруч, зате мала солідніший вигляд.
Лише цього разу замість красуні дівчини на поріг вийшов сам Онисько. За цей час старий козак розповнів і ніби став меншим на зріст. Але, може, це так друзям здалося, адже бачили вони його дуже давно. Короткозоро придивившись, Онисько нарешті впізнав у вечірнім сутінку старих знайомців, і його грубе, суворе обличчя освітилося радістю.
Господи! Синки! От потішили старого! Ну, злазьте, чого до сідел прилипли? От це вже гості так гості! Буде хоч із ким сьогодні погомоніти!
Онисько свиснув, і зі старої хати вискочив зовсім юний хлопчик, що, вочевидь, був у козака у служках.
Займися кіньми, наказав Онисько й повів молодих людей у дім.
Нова хата мала дві кімнати, двері яких виходили у вузькі й довгі сіни, що простяглися на усю її довжину, і чимось була схожа на козацький курінь. Онисько провів гостей у ліву кімнату, простору й освітлену скіпочками, з великим столом і широкими лавами уздовж стін. На стінах безладно були розвішані шаблі й мушкети очевидно, що тут жив сам хазяїн.
Христю! не дуже лагідно крикнув Онисько. Іди-но сюди!
Невеликі двері у стіні, які не одразу й помітиш, відчинилися, і зявилася Христина. Серце Марка забилося так часто, що бідний хлопець ледь стримався, щоби не притиснути руку до грудей. Зупинившись на порозі кімнати й навіть не глянувши на гостей, дівчина запитала:
Чого тобі, батьку?
Гості в нас. Збирай на стіл! без особливих церемоній наказав дочці Онисько.
Лише тоді дівчина повернула в їхній бік обличчя. Жоден мяз не ворухнувся на її красивому личку, жодний скороминущий спогад не мигнув у її очах. Христина тільки вишукано схилилася у привітальному поклоні. Тимофій, вірний своїй галантності, уклонився й поцілував ручку панночки, промовивши: «Щасливий знову бачити тебе, моя панно!»
Ще б пак ти не був щасливим! Це ви, двоє пройдисвітів, зжерли тоді всю мою вечерю! весело захихотів старий козак. Вочевидь, він чудово знав про їхній останній візит. Шкода, що мене тоді вдома не було! Наступного дня поїхали б разом на полювання! Доню, подай нам спочатку горілки, а потім і вечерю неси. Та встигнеш ти їй поклонитися! Онисько відтягнув Марка, який несміливо рушив до Христини. Обійдеться вона без твого поклону. Ми ж свої люди, тож нічого церемонії розводити!
Онисько був надзвичайно радий гостям наставала зима, тому відвідачі вкрай рідко заглядали до урочища, а поява двох молодих козаків внесла приємну різноманітність у нудний вечір.
Христина незворушно виставляла на стіл страви, немов не помічаючи гостей, і тільки коли поставила тарілку біля Марка, її вії затріпотіли так, що він це помітив. Це вселило в нього надію, що його хоч іноді згадували. А може, і не його! Можливо, Христині сподобався Тимофій? Адже його красень друг завжди і скрізь мав успіх!
Онисько вихвалявся багатим літнім уловом риби, який він засушив і вдало продав на ярмарку, розповідав нехитрі новини та із задоволенням пив горілку. Потім старий пустився у спогади про свою молодість. Однак слухав його лише Тимофій, тому що Марко раз у раз поглядав на маленькі дверцята, що вели до кімнатки Христини. Сама дівчина, накривши на стіл, пішла з батькової кімнати, вважаючи, що їй не місце в товаристві чоловіків.
Христю, а подай нам ще горілки! Сам її курив! похвалився Онисько. Як вона вам? Гарна? Ще б пак! Таку добру горілку лише я роблю.
Увесь цей час старий батько уважно спостерігав за молоддю. Він памятав, якою замисленою була дочка після літнього візиту двох козаків і як щораз, ледь зачувши тупіт копит, прислухалася й нишком дивилася у вікно. Онисько дуже любив Христину, але досадував, що такій молодій дівчині доводиться жити зі старим батьком у глухомані, хоча в душі був безмірно радий дочірній відданості. Проте насамперед Онисько прагнув бачити Христину щасливою, тому і здогадався: хтось із цих двох молодчиків підкорив горде серце його доньки. Лишень який із них Красунчик чи Воловодченко? Узагалі-то, обох він поважав і з жодним із них не погидував би поріднитися, тільки от чи взаємні почуття когось із них до його дочки? Адже Ониськові хотілося, щоби вона пішла заміж за покликом серця, а не на його бажання.
Тимофій
сидів замислений і на Христину не дивився. Отже не він. Від хитрого і проникливого старого не приховалися погляди Марка в бік Христини. А коли хлопець провів поглядом дівчину, яка виходила зі жбаном для хмільного, старий Онисько нарешті все зясував і щиро зрадів. «Цікаво, а чи подобається моїй донечці Воловодченко?» подумав він.
Дірки на моїй дочці не протри, соколику! Вона ж бо не óбраз, щоби на неї дивитися так, як ти витріщаєшся, вкрадливо сказав Онисько.