треба сказати, що Клесінський лояльно ставився до своїх селян не тому, що бачив у них людей, а тому, що це була та сила, від працездатності і вдоволення якої залежав його достаток. Тому Матвій не оббирав своїх хлопів до останньої нитки, не тиранив їх і надмірно не притискав, був із ними строгий, але справедливий. Селянам у Волховицях жилося набагато краще, ніж іншим.
Хто ж це до нас, убогих, завітав! холодні очі полковника блиснули радістю. Він щиро любив свого молодшого брата. Тимофій був для нього не просто єдиним братом і кровним родичем, а ще й надійним союзником, який ніколи не зрадить, опорою в боротьбі за своє суспільне становище. Старшими своїми синами полковник був незадоволений, мав їх за пустоголових і легковажних, а молодшого взагалі зневажав. Тому він із щирою теплотою обійняв Тимофія.
О, пане Марку! Матвій усміхнувся й потиснув Воловодченку руку. Дивно, але гордий полковник поважав Марка, не гидував його міщанським походженням і був тільки радий приймати в себе. Сподіваюся, ви обидва до нас надовго, на всю зиму?
Ні, на жаль, ні, відповів Марко. Завтра ми повертаємося на Січ.
Чого ж так? Куди вам поспішати? Там однаково взимку нічого робити. А втім, таких молодців, як ви, силою я не втримаю. Шкода, дуже шкода! Ну, розповідайте, як справи? Що нового затівають на Січі?
Ми приїхали не з Низу, а з Києва, відповів Тимофій. До речі, київський війт Ходика передавав, що він тобі кланяється й передає свої найкращі побажання здоровя.
Матвій хмикнув, таємниче усміхнувся й запитав:
А де ти з ним зіткнувся?
Та так! Було діло, ухильно відповів Тимофій. А звідки він тебе знає?
У нас із ним спільні справи, які навряд чи будуть тобі цікаві, Матвій усміхнувся ще таємничіше. Нічого особливого!
Тимофій скривився: раніше брат ніколи нічого не приховував і часто розповідав йому про свої плани й турботи. А тут вирішив відмовчатися. Що ж, це його діло! Але треба було розпочати розмову про мету свого візиту.
Брате, маю до тебе діло, вельми важливе. Мені потрібна твоя допомога.
Марко кашлянув і виразно кивнув Тимофієві на Михайлика, який грівся біля каміна, мовляв, краще відвести хлопчика йому ні до чого знати ці подробиці. Той кивнув.
Михайлику, а покажи мені свої книги, Воловодченко обійняв хлопчика за худенькі плечі й повів із кімнати.
Що ти накоїв? просто запитав Клесінський-старший. Він одразу зрозумів: якщо його легковажний і пустотливий молодший брат просить допомоги, то справа серйозна.
Нічого особливого. Одружитися вирішив, відповів Тимофій, усміхаючись.
А я чим можу тобі зарадити? весело розсміявся Матвій. Чи ти моєї поради або благословення просиш? Тут я тобі не порадник, хоча благословити можу. Якщо сподобалася панночка, то хто ж тобі заважає одружуватися? Чи її сімя проти вашого шлюбу, й ти просиш мене посприяти та натиснути на впертого батька?
Її сімя навряд чи найближчим часом дізнається про те, що я маю намір із нею одружитися, зітхнувши, відповів Тимофій. Я просто викрав її.
Це серйозне діяння! скривившись, похитав головою Матвій. А без цього ніяк не можна було обійтися? Чия вона, ця дівиця? І де вона тепер?
Тут. Її імя Орися...
Орися? здивовано перепитав Матвій.
Ірина це її повне імя. Але всі називають Орисею. Вона донька київського урядника Федора Голуба, багатого міщанина, відповів Тимофій.
То чому батько цієї дівчини проти такого вигідного шлюбу? знову перебив його старший брат, украй здивований такою обставиною. Невже він такий багатий, що гидує ріднитися навіть зі шляхтичем?
Та не такий він і багатий, нахмурившись, відповів Тимофій, згадавши розмову з Голубом, але я не просив руки Орисі в нього. Він мені в обличчя заявив, що взагалі не бажає зі мною знатися й навіть на поріг свого дому мене не пустив. Бо ж я православний, і в його очах це найважливіша моя вада, адже він унію прийняв. Куди вже тут просити руки його дочки? Мало того, він вирішив видати Орисю заміж за багатого поляка низького походження. Тому я просто змушений був украсти кохану.
Вродливе обличчя Матвія спотворилося гнівом, і він промовив, ледь стримуючи злість:
Та з яких це пір шляхтич має принижуватися перед міщанином?! Та ще й мовчки зносити його презирство! Де твоя гордість і гідність, Тимофію? Чому ти опускаєшся до того, що потайки відвозиш жінку? Адже для її сімї честь поріднитися з тобою! За своїм становищем і статком ти міг би одружитися на будь-якій знатній полячці, і ніхто з польської знаті не погребував би таким шлюбом. Але чому ти обрав доньку міщанина? Чи ти просто захопився дівчиною? Якщо захопився, то тоді навіщо одружуватися тобі й так не відмовлять
у коханні. Чи дівиця вагітна від тебе, і ти вважаєш себе таким благородним, що не можеш не прикрити ваш гріх одруженням?
Я ніколи не дозволив би собі принизити кохану жінку вимаганням плотського кохання не у шлюбі, обурився Тимофій. Йому стало неприємно, що брат уважає його здатним на таке. Я ніколи нікого не кохав, але Орися... Коли ти побачиш її, то дуже добре зрозумієш мене, брате. Я не міг так просто розлучитися з нею. І забути її я ніколи не зможу Орися тепер моє серце. Я більше не хочу без неї жити! І якби це питання можна було вирішити інакше, то хіба я не зробив би цього? А тут її ще й за іншого просватали. Тому я вкрав Орисю, щоби моя кохана не дісталася цьому ляхові. Але, як ти вже чув, нам із Марком потрібно терміново завтра їхати. Тому я і прошу в тебе допомоги: мені ніде заховати дівчину й нікому довірити її, окрім тебе, брате. Знаю, що ти подбаєш про неї, доки я не повернуся, і не віддаси, якщо її батько або наречений все-таки знайдуть Орисю, хоча я постарався приховати всі сліди. Тепер ти все знаєш. Чи можу я розраховувати на твою допомогу?