У хаті було небагато, але дуже чисто. Підлога ретельно підметена, лави акуратно застелені постілками, у печі весело тріщав вогонь і булькала каша в горщику, поширюючи такий чарівний аромат, що в Орисі навіть живіт від голоду підвело. Дівчина озирнулася на святий кут, підійшла і, перехрестившись, уклонилася іконам.
Сідай, хлопче, за стіл, господиня з усмішкою спостерігала за дівчиною. Як звуть тебе?
Андрій, назвавшись заздалегідь обговореним імям, відповіла Орися.
Дівчина сіла, проте шапки не зняла. Від утоми вона навіть не згадала, що шапку чоловікам, коли входять у будинок, треба знімати, а перед іконами й поготів. У корчмах на це ніхто не звертав уваги й узагалі шапок не знімали, та й ікон там не вішали.
А мене Анастасією звуть. Можеш звати мене тіткою Настею. А що ж ти шапку не знімаєш? хитро запитала Анастасія.
Орися підняла переляканий погляд на жінку.
А в мене болячка на голові, мені соромно знімати. Он навіть перед святою іконою посоромився, швидко знайшлася дівчина.
Знаю я твою болячку! розсміялася Настя. Така є в кожної гожої дівки на голові. А зветься вона косою!
Орися геть злякалася, але опанувала себе й почала лепетати про те, що, мовляв, господиня помиляється, що в неї і справді чи то лишай, чи то ще якась напасть на голові скочила. Але жінка поклала їй огрубілу руку на плече та запевнила:
Та не бійся, дівчино! Не видам я вас! Адже той козак, із ким ти на коні їхала, твій наречений, і ви з дому втекли?
Орися зрозуміла, що безглуздо таїтися перед жінкою, оскільки та, невідомо як, про все здогадалася.
Так, відповіла дівчина, засоромившись.
Справді гарний! Такий гарний, що за ним не те, що з дому, на край світу можна бігти! Ладна пара з вас вийде! Ти посидь, погрійся. Шапку, гаразд, можеш не знімати. А чоловік мій тебе ні про що не спитає, тож не турбуйся, говорила Настя, наливаючи Орисі кухоль гарячого молока. На ось випий, тобі на користь піде. А я сходжу до льоху.
Тимофій тривожно походжав подвірям. Поведінка господині не давала йому спокою. Він страшенно боявся, що хтось може провідати його таємницю. Поки їм щастило ніхто не здогадався, що Орися дівчина. Зазвичай люди на неї мало звертали уваги. Усі думали, що вона хлопчик маленького зросту, що один із козаків узяв його до себе в служіння. А ця поселянка, вочевидь, здогадується, що це зовсім не хлопець. Тимофій не був жорстоким, але в цьому разі все ж переступив би через свою совість і не пощадив чуже життя, лишень би зберегти свою таємницю. І ось тепер, збурений суперечливими почуттями, він топтався у дворі, коли ковалиха вийшла з хати й попрямувала до льоху. Тимофій метнув погляд на коваля той був зайнятий підковами, тоді він кинувся за жінкою.
І чого це ти так до мого хлопця пристала, тітонько? запитав він. Невже своїх дітей у тебе немає, щоб із чужими няньчитися?
А чого це ти так хвилюєшся за цього хлопчика, козаче? жінка завзято всміхнулася. Чи ти гадаєш, що я видам тебе з твоєю любкою? Не турбуйся, не видам я вас. Але якщо ти вкрав дівчину, то дбай про неї в дорозі як слід, а не вкладай спати в холодному хліві.
Тимофій насупився, та потім опанував себе.
Та яка дівка? Не кажи дурниць, тітко!
Так-таки вже й дурниці? Гадаєш, що я хлопця від дівки відрізнити не можу? знову розсміялася добра жінка. Мабуть, твою кралечку за чорта старого просватали, що ти вкрав її?
Тимофій зрозумів, що безглуздо таїтися так тільки зайвого клопоту наживеш. Та й зрештою, не побіжить же ця селянка до Києва чи ще куди доповідати? Вона ж не знає, хто вони є насправді, звідки й куди їдуть.
Гірше! За ляха, сухо відповів Тимофій.
Ковалиха нахмурилася і скрушно похитала головою.
Бідолаха. Правильно ти зробив, козаче, що викрав її! Та не бійся! Я вас не видам. Краще вже нехай із тобою без вінця, ніж із клятим
ляхом під вінцем.
То вже ні, тітонько! Ти про мене зле не думай. Хіба я бусурман який, щоб із нею без вінчання жити як із дружиною? Ми й утекли тільки для того, аби одружитися, пробурчав збентежений Тимофій.
Навіть так! з розумінням усміхнулася ковалиха. Дай вам Боже щастя й діток здорових!
Тимофій не міг не осміхнутися у відповідь на таке щире побажання його майбутнього щастя.
Дивна вона баба не інакше відьма! трохи згодом шепнув він Маркові. Он як чоловіком своїм вертить! І зразу здогадалася, що Орися дівчина і що ми втекли з нею.
Поїдемо звідси! Мало, що в них на думці.
Уже пізно, куди нам їхати проти ночі? Та й вона однаково вже все знає. Заночуємо тут, а далі, що буде.
І молоді люди залишилися ночувати.
Коваль дійсно не поставив зайвих запитань якщо дружина так вирішила, то нічого й хвилюватися, бо вона краще знає! Нагодувавши гостей і чоловіка вечерею, Настя відправила їх ночувати у хліві. І знову чоловік не заперечив їй ані словом і покірно покинув власну хату. Залишившись із господинею, Орися, яка ніяковіла від того, що жінка знає про них із Тимофієм правду, запитала:
Тітко Насте, а чи не сердитиметься твій чоловік, що ти його так безцеремонно з дому виставила?
Ні, похитала головою Анастасія.
Недобре якось вийшло, господарю незручностей завдали, зніяковіло сказала Орися.