Голуб подивився на небогу на негарному обличчі дівчини було стільки щирого співчуття його горю, що він повірив їй, адже й сам сподівався на це.
Мабуть, твоя правда. Потрібно поїздити. Попитати. Тільки от...
Голуб замявся.
Бася все зрозуміла і, ледь нахмурившись, серйозно відповіла:
Не турбуйся про мене. Я обіцяю тобі, що поводитимуся добре під час твого відїзду. Дядечку, повір мені! Я була легковажна в щасті, то невже підведу тебе в горі!
Чи варто говорити, що слова свого Бася дотримала. Зникнення Орисі зробило її серйознішою та розсудливішою. Трагедію дядька вона сприйняла як власну й дуже переживала за долю сестри.
Наступного дня Федір Голуб вирушив по всіх жіночих монастирях в окрузі, опитав усіх, кого лише міг. Але ніхто не бачив молодої дівчини. Нещасний батько ледь не збожеволів. Він вирішив поїхати далі, щоби відшукати хоч якийсь слід дочки.
Коли Далевич дізнався про зникнення Орисі, то шалено розлютився. Треба ж! Така красуня й вислизнула від нього! Він спочатку звинувачував Голуба, що той навмисно сховав дочку, але згодом переконався, що його майбутній тесть ні в чому не винен. Пан Вацлав навіть улаштував власні пошуки, але безрезультатно. У досаді Далевич вирішив покинути Київ. І на все життя в серці цього жорстокого ділка залишилася любов до покірливої Орисі. Але пан Вацлав знайшов у собі сили не тужити за дівчиною. Життя ж на цьому не завершується!
Єдині люди, які здогадалися, куди могла зникнути Орися, були корчмар Айзік і пан Кражевський.
Айзік усе зрозумів, щойно до нього дійшла чутка про зникнення доньки урядника, і в душі дуже зрадів за Тимофія. Тільки б цього орла не спіймали!
А пан Яцек просто здогадався. Поміркувавши й зіставивши безглузде бажання Тимофія примиритися з Голубом, його часту задумливість, те, як він уважно слухав усе, що Яцек розповідав про Голуба, цікавість, з якою Тимофій розпитував його про обставини сватання Далевича, раптовий відїзд він миттєво все зрозумів. Отже, пан Клесінський закохався в Орисю. Це тільки він міг викрасти дівчину добром або силою. Хоча, найімовірніше, добром. Ще б пак, хто ж відмовить у коханні такому красеню, як пан Клесінський?! Ця здогадка позбавила Яцека мук совісті та принесла спокій він радів за цю пару й щиро бажав їм щастя. Але єдине, у чому покривив душею Яцек, то це в тому, що, висловлюючи Голубу своє глибоке співчуття, навмисно забув поділитися з ним своїми здогадками про те, куди ж могла подітися його дочка.
Подорож утікачів проходила досить непогано й майже без пригод. Двоє козаків у супроводі худенького хлопчини в завеликому одязі особливої уваги до себе не привертали. Мало чого вони вештаються білим світом?
Утім, Орисі ця подорож завдала чимало незручностей. Дівчина ніколи не покидала околиць рідного Києва далі, ніж у найближчі села. Увесь день у сідлі висотував її. Увечері Орися замертво падала від утоми й одразу ж засинала. Бентежило дівчину й те, що їй ніде було нормально вмитися. Вода у струмочках і колодязях біля придорожніх корчем була холодна, і вмиватися нею сирим ранком стало справжньою мукою. Хоча двох козаків таке холодне вмивання взагалі не бентежило, Орися розуміла, що в походах вони й гірші нестатки зносять, ніж крижана вода.
Особливо соромливим для дівчини було те, що, ночуючи в сінниках поселян, які погоджувалися пустити їх на нічліг, або в шинках, їй доводилося вкладатися спати поряд із Тимофієм. У першу таку їхню ночівлю стався конфуз.
Молоді люди зупинилися заночувати в найближчому шинку, на жаль, переповненому. Однак їм виділили місце в сіннику. Тимофій стелив овчинки та кінські попони на запашному сіні, а Орися стояла біля стіни, нервово стискаючи й розтискаючи долоні. Дівчина не знала, як їй поводитися далі. Вона розуміла, що вкладатися спати їй доведеться з Тимофієм, але... Орисі було страшно від того, що може статися далі. Звичайно, вона розуміла, якщо втекла з молодим чоловіком, то повністю йому належить, а він має на неї тепер усі права. І все ж дівчині хотілося, щоби спочатку коханий став її вінчаним чоловіком. Утім, зажадай Тимофій від неї плотської любові тепер, Орися не посміла б йому відмовити та з хвилюванням чекала тієї години, коли треба лягати спати, як учинить із нею Тимофій?
А той, закінчивши стелити імпровізовану постіль, із легкою усмішкою кивнув дівчині, мовляв, лягай!
Орися почервоніла й боязко, затинаючись, запитала: «А це обовязково зараз? Або все ж... може... спочатку краще повінчатися?» І ледь не провалилася від сорому крізь землю Тимофій зареготав, наче божевільний. Добре, що хоч Марка поблизу не було! А її милий, удосталь насміявся та обійняв розгублену дівчину за плечі.
Сонечко моє! Яке ж ти в мене ще дитя! Я зовсім не те мав на увазі. Якщо спати вдвох, то легше зберегти тепло. Ми завжди так спимо в походах, коли холодно, спина до спини. Звичайно, тепер ночі ще не такі холодні, але ти, моя квіточко, можеш змерзнути. Тому я
і кладу тебе із собою, щоби було тепліше. Не з Марком же мені тобі постелити!
Засоромлена Орися вляглася поруч із коханим. Тимофієві було й досі смішно, він міцно притиснув дівчину до своїх грудей. «Ох, Ориська! подумав він. Миле, наївне дитя! Зате тільки моє!»