Доброго тобі вечора, пане Голубе! Як життя твоє, як здоровя? Що це тебе привело до нас проти ночі?
А де Орися? Голуб навіть не привітався й не поцікавився самопочуттям самої Катерини.
Як де? зробивши здивоване обличчя, запитала хитра жінка. Удома має бути!
Нема її! Вона в тебе вчора ночувала! Опівдні мала прийти, але досі немає.
Та не ночувала вона в мене, зробивши ще більш здивований вигляд, відповіла Катерина. Ориська побула в мене недовго, а потім вирішила додому піти. Я її залишала ночувати, але вона захотіла йти, та й по тому. Перед заходом сонця пішла.
Старий Федір зблід: із дочкою трапилася біда!
Кажи, де вона! Ти знаєш! Вона не ночувала вдома! Я відпустив свою доньку до тебе. Що ти з нею зробила? Говори! із відчаю Голуб так закричав, що Катерина аж злякалася.
Але потім її охопив гнів: «Ах ти, старий злидень! Підлабузник магістратський! Он як ти заметушився,
чорти б тебе вхопили! Ліпше помру, але не скажу тобі нічого! Шукай вітру в полі!» зло подумала Катерина. Пізніше, народивши й уперше взявши на руки власного малюка, Катруся зрозуміла, яке горе спіткало того дня Федора Голуба, і гірко розкаялася в тому, що так жорстоко змовчала, змусивши нещасного батька пройти всі муки пекла з тривоги за доньку. Але тієї миті в особі Голуба Катерина мстилася власному батькові, та й усім іншим жорстоким батькам на світі, які видають своїх дочок заміж усупереч їхній волі.
Ти, пане уряднику, удома в себе горлай, а не в чужому дворі! Я що, нянька твоїй Орисі? Чи мушу ходити за нею всюди? Не знаю я, де вона! нахабно й зі злістю мовила Катруся.
На галас вийшов Клим. Улесливо привітавшись із Голубом, він запитав, що сталося.
Та пан Голуб зовсім уже страх Божий утратив! Приїхав, кричить на мене, вимагає від мене доньку свою. А я що? Хіба я знаю, де вона ходить? От скажи йому, що вчора ввечері Орися пішла, сказала, що додому, і більше ми її не бачили! Що ти мовчиш? запхикала Катерина.
Клим розгубився: з одного боку вагітна дружина, з іншого пан урядник. І кому з них догоджати? Але тут хитра Катруся стражденно пискнула: «Ой!» і схопилася за живіт. Клим дуже злякався, обійняв дружину за плечі, заглянув їй в обличчя, а та, закотивши очі, жалібно застогнала і знову вхопилася за живіт.
Ой, їдь, пане уряднику, їдь! Бачиш, до чого ти дружину мою довів! Ще, відведи Боже, дитя скине! Не бачили ми твоєї дочки з учорашнього вечора й не відаємо, де вона є! промовив Клим, обурюючись на Голуба.
Федір зло подивився на подружжя, скочив на коня та поїхав. А Клим метушився біля дружини й голосив:
Тобі боляче, голубко моя? Ходімо в будинок. Ходімо, зараз трохи полежиш...
Та пусти ти мене! несподівано бадьоро пихнула Катерина, яка щойно жалібно стогнала. Ледь не задушив! Ведмідь! Дитя в животі вперше забилося, а я злякалася. У мене ж ніколи дітей не було! Ось і сполохало мене, і ввійшла в дім.
Клим помявся трохи на порозі, роздумуючи про всі ці дивацтва: треба ж, донька урядника пропала! Але потім розсудив, що це, зрештою, не його клопіт, та побіг вечеряти.
Голуб повернувся додому зовсім знищений. Куди могла подітися молода дівчина? Може, її викрали розпусні шляхтичі, і тоді... Але ні, вони не посміли б зачепити його доньку. Він же все-таки не остання людина в місті! Може, її пограбували й убили якісь пройдисвіти? Думки та картини, одна жахливіша за іншу, терзали його уяву. Удома його зустріли стривожені молодші дочки і племінниця.
Ну що, дядьку? запитала Бася, яка сама була неабияк стривожена. Попри свою легковажність і недавню образу, вона співчувала стражданням дядька й переживала за сестру. Адже після смерті батьків він і двоюрідні сестри стали для неї новою сімєю.
Немає її! У Клима її бачили вчора ввечері й усе! Кажуть, що не знають, де вона. Розповіли, що вона ще вчора ввечері додому пішла.
Федір сів, дочки та племінниця стояли поруч і розгублено на нього дивилися. Мужність покинула Голуба, він опустив голову на руки й заплакав із відчаю і горя. Бася мовчки дивилася, як плаче дядько, а потім, узявши за плечі молодших сестричок, підштовхнула їх до дверей: «Софійко, Ольго, ідіть спати», а потім, повернувшись до Голуба, присіла біля нього навпочіпки.
Дядечку, не плач! заговорила дівчина. Я не думаю, що з нашою Орисею щось погане трапилося. Здається мені, що вона просто втекла з дому.
Бася посилено гнала від себе думки про те, що сестра потрапила в біду. Їй самій хотілося вірити в те, що з Орисею все гаразд, що вона просто намагається уникнути навязаного заміжжя.
Куди? схлипнув Голуб. Куди вона могла втекти?
Ну, подумай сам! Вона не хотіла йти заміж за Далевича. Просто Орися мовчала, але було видно, яка це для неї тяжка мука. Здається мені, що вона просто втекла до монастиря, сподіваючись там сховатися від ненависного шлюбу. А може, і постриг прийняти. Ти поїздив би по монастирях, розпитав про неї.
Та що ти таке кажеш?! Орися слухняна дитина! Вона нізащо не піде проти моєї волі! Ніколи не зважиться на таке свавілля!
Ну, дядечку, сам поміркуй? Нікуди нашій Орисі більше подітися! Шанувальника вона не мала, щоб із ним утекти, вона мені неодмінно розповіла би про це, та я й сама помітила б. А відтоді, як ти вирішив її заміж віддати, вона тінню ходила, тільки сліпий не помітив би, як вона страждає. Ось, може, і вирішила уникнути цього шлюбу будь-яким способом. Єдине місце, де Орися нині може бути, це лише монастир.