Бог із тобою, що ти таке кажеш! Орися навіть зблідла від його слів. Я ліпше сама помру, аніж заподію тобі зло чи доведу тебе до лютої смерті! палко говорила дівчина. Але мій батько...
Твій батько, перебив її Тимофій, навіть не вважав за потрібне запитати в тебе, чи хочеш ти заміж за цю людину. Хіба в тебе немає власних бажань, що про них ніхто не подумав? Чи в тебе немає душі, що на неї не зважили? Або ти річ, яку можна продати новому власникові?
А ти мене запитував, коли викрав? спохмурніла Орися. Вона розуміла, що коханий має рацію, але ще сердилася на нього за безцеремонне викрадення.
А ти хіба шкодуєш, що тепер ми будемо разом?
Орися подивилася на Тимофія він не зводив із неї очей, чекаючи відповіді. Сині очі коханого здавалися зовсім чорними так сильно розширилися його зіниці, а з обличчя неможливо було вгадати його думок.
Два шляхи відкрилися перед Орисею. Якщо вона зараз наполягатиме на своєму, то Тимофій, найімовірніше, не піде проти її волі вона відчувала це і відвезе додому. Але тоді подальша її доля буде гіркою й сумною. Утім, якщо вона поїде з ним, то що чекатиме її далі? Невідомість. Як учинить із нею Тимофій? Дівчина розуміла, що із собою на Січ він її забрати не зможе. А більше йому нікуди її везти. Принаймні, тієї миті Орися не уявляла, куди коханий її подіне. А що, як їх упіймають? Однак серце підказувало, що милий зробить усе, щоби вона була в безпеці й нічого не потребувала. А далі? «Та яка мені різниця, що буде далі?! подумала дівчина. Аби тільки прожити своє життя з ним!» Тому, подивившись коханому в очі, Орися твердо відповіла:
Ні, я ні про що не шкодую. Піду за тобою хоч на край світу!
Тимофій із полегшенням зітхнув, обійняв дівчину, міцно притиснувши до себе. Його серце шалено калатало це була найважливіша в його житті перемога.
Клянусь тобі! Життям своїм клянусь! Кохана, ти ніколи не пошкодуєш про те, що поїхала зі мною! говорив Тимофій, дивлячись їй у вічі.
Кінський тупіт змусив пару озирнутися Марко, побачивши їх, так різко осадив свого коня, що той став дибки. Зіскочивши,
він швидко і гнівно промовив: «А тобі не здається, що ти мусиш мені дещо пояснити?!»
Почекай тут, зіронько моя, зітхнув Тимофій, невесело передчуваючи обурення й докори свого друга. Я миттю.
Розгніваний та обурений Марко відвів його вбік так, щоб Орися не чула їхньої розмови, і вїдливо запитав: «Ось чим, чим ти думав, коли таке скоїв?» Але Тимофій, схрестивши руки на грудях, мовчав і дивився перед собою. «Та він що, зовсім уже голову втратив! думав Марко й раз у раз смикав вус. Він хіба не розуміє, чим це все може закінчитися!» А вголос сказав: «Ти хоч розумієш, що накоїв? Тебе ж тепер повісять, наче собаку. А що з тобою на Низу зроблять, якщо туди чутки дійдуть? Кийків або нагайки схотів?»
Тимофій добре знав, що низові козаки не прощали перелюбства. Звичай був суворий однаково для всіх, будь то простий козак або сам кошовий отаман. Козак, який посмів посягнути на честь жінки чи зганьбити її, жорстоко карався за блуд. Адже винуватець ганьбив не лише жінку, а й кидав тінь на всіх своїх товаришів. На січовому майдані винного привязували до ганебного стовпа на той термін, який визначав суддя, і забивали до смерті кийками. Причому право завдати злочинцеві удар мав кожен охочий. Траплялося, що злочинець виживав після такого покарання, але ганьба за перелюб лягала на нього незмивною плямою. Однак про це покарання Тимофій думав найменше.
Я не міг учинити інакше! безпристрасно відповів він.
Не міг він! Та такого цвіту по всьому світу! Хіба мало гарних дівок, що тобі на цій пташці світ клином зійшовся?
Сині очі Тимофія гнівно блиснули, і він холодно промовив:
Для тебе, Марку, може й багато, а для мене вона одна така на всьому білому світі!
Марко пильно подивився в очі своєму другові. Навіть після такого безрозсудного вчинку він досі не вірив у щирість почуттів Тимофія.
Просто тобі пече в шароварах, а в голові порожньо! зло промовив Марко. Ти хоч подумав про те, що ти просто калічиш Орисі життя? Вона ж згодом набридне тобі. А скаженієш ти від того, що твоя інтрижка не завершена так, як тобі того хотілося. Не бери гріх на душу! Адже ти рано чи пізно кинеш її. І що їй потім залишиться? Утопитися чи жити в ганьбі?
Тимофій гнівно схопив друга за поли ошатної свитки на грудях.
Думай, що кажеш, Марку! Ким ти мене вважаєш? Я кохаю Орисю понад усе й одружуся з нею, хоч сам диявол мені на шляху стане! запально відповів він.
Добре! Добре, відпусти й не псуй мені свитку! І як ти собі це одруження уявляєш? Без батьківського благословення! Ось куди ти подінеш дівчину, коли нам потрібно поспішати до Чигирина? запитав Марко. Він уже зрозумів, що переконувати свого друга марно, тому вирішив змиритися з його вчинком.
Відвезу до брата, відрізав йому Тимофій.
До брата він відвезе! пирхнув Марко і страдницьки обвів очима гілки дерев. Волховиці чорт знає де! Зрозумій ти, що часу в нас небагато. Відвеземо її в найближчий монастир. Там дівчині буде набагато краще, ніж у маєтку твого брата. Та і як вона там житиме, як поясниш Матвієві появу дівчини? І як він подивиться на все це? А якщо про це пронюхає її таточко? Або до Січі дійде звістка про твої амури? Ти, як я подивлюся, сподіваєшся, що це легко зійде тобі з рук? Мабуть, ти взагалі головою перестав думати!