Це тобі сама Орися сказала? запитав він.
Ні, похитав головою Тимофій, коли йшов від неї, то випадково зустрів Кражевського, він мені все й розповів. Голуб видає Орисю заміж за багатого ляха. Може, памятаєш його? Він приятель Яцека. Далевич.
Ну, то цього треба було очікувати, відповів Марко, зрештою, батько має право розпоряджатися своєю дочкою. Не сумуй так, ти ще забудеш Орисю. Ви занадто різні, щоби бути разом.
Забуду! Тимофій схопився,
очі його заблищали від гніву. Ти гадаєш, що я ось так просто візьму й викину зі свого серця кохану дівчину? Зітру з душі любов до неї? Марку, ти хіба досі не зрозумів нічого? Мою Орисю, розумієш, мою, віддають іншому чоловікові, мерзотнику й негідникові, а я, по-твоєму, мушу забути?
Але що ти можеш удіяти, Тимофію? Наразі нічого. Ти ж не підеш і не прибєш цього холуя, її татуся, або цього ляха? Тоді ти взагалі ніколи її не побачиш, сказав Марко й відразу пошкодував про свої слова в очах Тимофія спалахнув недобрий вогник, а рука лягла на рукоять шаблі. Марко вхопив його за плече та поспішно заговорив: Ти що надумав? Зовсім із глузду зїхав?! Заспокойся! Ти впевнений у тому, що вона сама не дала згоди на цей шлюб? Може, Орися сама вирішила вийти заміж за того ляха, тому що мудріша за тебе й розуміє, що так буде ліпше для неї. І для вас обох теж! Що ти можеш їй дати? Так, ти шляхтич, ти багатий. Але ж ти низовий козак. Чи зможеш ти прожити без Січі, без козацької волі? Ти ж скоро занудьгуєш поруч із нею й помчишся у степ, залишивши саму. Від самого початку у вашого кохання не було майбутнього. Орися розуміє це краще за тебе! Та й звідки ти знаєш, що цей лях їй не до вподоби? Може, вона сама вирішила віддати йому перевагу! І взагалі, чому вона тобі зразу нічого не сказала, а мовчала? Чому ти дізнався про це від сторонньої людини? Це тому, що вона безсоромно гралася твоїми почуттями, Марко використовував останній спосіб, аби напоумити друга. Йому було шкода приятеля, але він розумів, що так буде найкраще передусім для самого Тимофія нехай уже думає, що Орися обрала іншого, ніж накоїть лиха.
Груди Тимофія бурхливо здіймалися, він перевів дух. «Може, Марко й має рацію, та чому ж тоді ось уже скільки днів я бачу горе та муку в її очах? Можливо, Орися і вважає, що наше з нею майбутнє неможливе, але вона кохає мене. Не може бути помилки! Вона щиро кохає мене! І ніколи не повірю, що вона вирішила взяти шлюб із іншим лише тому, що бачить у цьому користь. Та й Кражевський говорив, що вона страждає через це заміжжя. Але тоді чому ж вона мені нічого не розповіла? Чому стільки днів мовчала? Завтра я сам запитаю в неї. Нехай і почую те, що мене засмутить, але, принаймні, знатиму правду!» думав Тимофій, а вголос твердо сказав: Завтра після полудня я зустрінуся з Орисею й сам її про все розпитаю. Обіцяю тобі, що не чіпатиму ні її батька, ні проклятого нареченого.
Ні, ну ти точно залишки розуму втратив! обурився Марко. Ти ж знаєш, що нам треба їхати!
Поки не поговорю з Орисею, я з місця не зрушу. Їдь уперед, я тебе згодом наздожену.
Господи! За що це мені? Ледве впорався зі сльозами матері, то тепер ще твої примхи терпіти! страдницьки вигукнув Марко.
До речі, вони обидві щойно просили мене вмовити тебе затриматися. Ось і затримайся! відповів Тимофій і почав швидко складати свої речі, щоби хоч чимось відвернути увагу від свого горя.
Після побачення з коханим Орися повернулася додому геть спустошена. На щастя, Далевич сьогодні не прийшов, тому дівчина відразу пішла до своєї опочивальні, аби побути на самоті. Окинувши поглядом стіни, лави, вікно, дівчина згадала той літній вечір, коли Тимофій так відчайдушно прокрався до неї. Спогади повернули дівчину в щасливі години їхніх зустрічей. Орися закрила обличчя руками тепер усе це залишиться тільки спогадом. Краще їй померти! Лягти в могилу, ніж розділити своє життя з нелюбом. У стомленому, змученому розумі Орисі виникла думка звести рахунки з життям. Смерть позбавила б її душевних мук, жахливого заміжжя. Завтра вона скаже батькові, що піде до Катерини, а сама вирушить на високий дніпровський берег, і холодні води ріки назавжди позбавлять її цих мук. Її не відразу почнуть шукати.
Двері безцеремонно розчинилися, перервавши страшні думки дівчини, і до кімнати зайшов батько.
Ти вже вдома, Орисенько? лагідно запитав Федір, допитливо зазираючи їй в обличчя й намагаючись угадати настрій дочки, але дівчина відвернулася.
Послухай, дочко, ти мусиш усе зрозуміти. Я...
Не варто, батьку! Будь ласка, не муч мене більше, зупинила його Орися, бо по вуха була сита батьківськими аргументами.
Голуб зітхнув. Він подивився на дочку очі її почервоніли, вочевидь, недавно знову плакала, личко було бліденьке, змучене. Дівчина підняла на нього погляд і попросила:
Тату, Катруся просить мене погостювати в неї завтра й переночувати. Ти дозволиш мені?
Голуб вирішив не відмовляти.
Добре, якщо тобі так хочеться. Тобі буде корисно трохи розвіятися.
Пан Федір ще трохи покрутився біля доньки. Але Орися мовчала, дивлячись у підлогу.
Що ж, піду. На добраніч! і не дочекавшись відповіді, Голуб швидко вискочив із кімнати.