Влад спохмурнів і замовк. Ці спогади були для нього важкі. Та виговорившись уперше за своє життя, він почувався легше. Хлопець знав, що друзі зрозуміють його й не засудять. Марко поклав руку йому на плече і стиснув. Тимофій мовчав. У його синіх очах застиг гнів. Він думав про те, що Влад не єдиний, із чиєю сімєю трапилося таке звірство. І Хмельницький не єдиний православний шляхтич, якого принизили. Скільки таких принижених, пограбованих, закатованих людей у всій Україні? Сотні, якщо не тисячі!
Також Тимофій думав і про інше: одна справа зарізати свого пана в ліжку, скаржитися королю чи відбиватися від пяної шляхти, а зовсім інша піднімати на повстання цілий народ. Так, козаки не раз повставали, але чим завершувалися минулі повстання? Кривавою, нелюдською розправою над повсталими козаками.
Я заїхав до Києва, щоби покликати вас із собою. Долучайтеся до нас! Такі люди, як ви, будуть корисні Хмельницькому, та й хіба вам самим немає за що боротися? Цього разу мусить усе вийти! Ну, то що скажете? нетерпляче зажадав відповіді Влад. Не приховую, я сам сподіваюся дістати свої вигоди мені набридло тинятися між небом і землею. Я зовсім один, нікого не маю, окрім відданих товаришів. Хочу стати кимось більшим, ніж простим козаком. Та й вам хіба немає чого прагнути? Хіба ви хочете все життя провести звичайними козаками, гуляючи степами? А так обоє матимете шанс змінити свою долю. Знаю, що кличу не горілку пити, а головою ризикувати. Але коли таке було, що ви обидва турбувалися про свої голови? Хіба солодке життя ваших рідних тут, під лядським гнітом? Хіба ви не хочете обстояти свою свободу і свої права?
Тимофій задумався. А Влад має рацію! Так, бунти минулих років були жорстоко придушені. Так, звичайно, може бути й цього разу. Але все ж щастя може всміхнутися пригнобленому народу. То чи не ліпше спробувати обстояти свою свободу, ніж сидіти й вичікувати, що буде далі? Тоді все, що здається йому неможливим тепер, може помінятися в майбутньому, якщо він обстоїть свої права, то не буде перешкод для його шлюбу з Орисею. На
жаль, закохані люди егоїстичні: це було перше, про що подумав Тимофій, не зовсім усвідомлюючи, що не лише ці причини спонукають його долучитися до змовників. У його душі знаходило відгук чуже горе і страждання. І як козак, лицар, захисник православя Тимофій не вважав для себе можливим стояти осторонь, коли треба обстоювати свободу своєї Вітчизни.
Марко думав про своє. Але його думки майже в усьому сходилися з Тимофієвими.
Ну, то що скажете? нетерпляче знову запитав Влад.
Друзі перезирнулися: їм досить було лише погляду, щоби зрозуміти один одного.
А скажемо ми тобі те, милий брате, що в такий важливий час не сидітимемо вдома. Ми їдемо з тобою, одразу за двох відповів Марко, який ще й неймовірно зрадів тому, що нарешті можна втекти з цього домашнього болота.
Влад радісно й задоволено всміхнувся.
Я знав, що ви не відмовитеся! Тільки от зі мною їхати не треба. Маю одне доручення, проте це не моя таємниця, тому ані розповісти, ані взяти вас із собою не можу. Їдьте відразу до Чигирина. Там зупинитесь у козака Кирила Завади. Його нескладно буде знайти, цього козака там багато хто знає. Я, коли впораюсь, теж туди приїду. Лише не знаю, коли це буде. Якщо до початку грудня не зявлюся, тоді їдьте прямо на Січ. Там, дай Боже, точно стрінемось. Ну, а тепер мені пора, я й так довго тут затримався. Дякую за хліб-сіль!
Влад тепло попрощався з друзями й поїхав, навіть не попередивши їх про збереження таємниці. Це було зайвим він знав, що обидва козаки ліпше помруть під тортурами, ніж видадуть заколотників. Адже він учинив би так само.
Не варто описувати істерику, яка трапилась і з Агафією, і з пані Марисею, коли Марко повідомив їм, що завтра вони обидва спішно їдуть у своїх справах на Січ. Пані Марися, заохала, схопилася за серце і спробувала навіть удати, що помирає, але Марко суворо гримнув на бабусю: «Нічого охати мені тут! Ми їдемо завтра, вранці, і це не обговорюється! Я так рішив!»
Пані Марися, схлипуючи, змирилася вона була сварливою, але аж ніяк не дурною жінкою. Побачивши улюбленого онука вже дорослим, старенька зрозуміла, що це вже не той милий і пухкенький хлопчик, якого вона без міри відгодовувала солодкими пиріжками Марко перетворився на гордого й незалежного чоловіка. І попихати ним так, як вона робила з його батьком, не вдасться нікому ні їй, ні матері, ні дружині, якщо Марко все ж таки коли-небудь одружиться. І мимоволі пані Марися підкорилася його рішенню, хоча такий його поспішний відїзд і прирікав її на тугу за улюбленим онуком.
Однак швидкий відїзд довелося скасувати, оскільки обидві жінки слізно, мало не на колінах благали Марка виїхати щонайпізніше післязавтра їм хотілося хоч один зайвий день провести з ним, спокійно зібрати хлопця в дорогу. Через гіркі сльози матері хлопець помякшав і змушений був трохи поступитися, заявивши, що вони вирушать у дорогу однаково завтра, але після полудня. Марко не хотів ані хвилини сидіти на місці кров спалахнула в його жилах.
Тимофій був позбавлений цієї сцени, оскільки відразу ж після відїзду Влада вшився на побачення до Орисі.