Звичайно, скаржився! відповів Влад. Та лише добитися правди в ляхів це однаково, що лізти у вушко голки разом із верблюдом! Чи як там говорив наш січовий піп? Прокляте племя за людей нас не вважає! Начхати пани хотіли на скарги і права козаків. Хмель навіть до самого короля їздив по правду, вимагав справедливості. Тільки довести, що Чаплинський винен у смерті сина, йому не вдалося. А коли він вимагав повернути йому цю Гелену, то Чаплинський послався на те, що він уже з нею одружився й не має наміру розлучатися зі своєю дружиною, яка до того ж і сама не хоче повертатися до Хмеля. Панство просто в присутності короля безсоромно висміяло Хмельницького, натякнувши, що, мовляв, баб на світі багато, то чого волочитися за однією, якщо можна знайти іншу красуню, вірнішу за ту, що була. А король нічого вдіяти не міг! Що з того, що в покарання він наказав публічно обстригти один вус у Чаплинського, ані сина, ані маєтку це Хмельницькому не повернуло! Адже король сам у своєї шляхти, наче хлоп, не може приборкати і впоратися з нею. Де вже йому наші скарги вирішувати! Лиш от натякнув король Богдану, що пора не тільки самому Хмелю, а й усім іншим українцям згадати, що ми воїни, і кожен має гостру шаблю! Хто ж нам може завадити або заборонити захистити себе від кривдників? Хмельницький, осміяний, принижений викликав Чаплинського на поєдинок, але цей боягуз звинуватив його в державній зраді. За це Хмельницького схопили та кинули до вязниці. І ось тут йому й допомогла ця Гелена. Не знаю, як ця баба вблагала свого ляха, але Хмельницького випустили.
Влад зупинився, випив свою чарку меду, яка так і стояла повна з початку розмови.
Одна справа скаржитися королю, а зовсім інша проти короля народ підбурювати, задумливо промовив Марко.
Милий брате, ми повстаємо не проти короля, а проти шляхти, а це різні речі, відповів Влад. Хмель давно про це думав. Він бачив, що шляхта з кожним днем стає дедалі безбожнішою й жорстокою. Та ви й самі добре знаєте, що для них кров людська, наче вода не шкода пролити. Ми, українці, для них бидло, собача кров. Повертаючись із Варшави, Хмельницький бачив сотні скривджених, закатованих і принижених людей, у яких вичерпалося терпіння. Адже людські страждання, ніби величезна купа дров для вогнища, варто зявитися іскрі, і воно спалахне. Багато хто готовий піднятися та вибити цю ясновельможну сволоту з рідної землі.
Але звідки ти так детально знаєш про плани цього Хмельницького? Ти ж простий козак! Невже він так тобі довіряє? запитав Тимофій, якому щойно спало це на думку.
Влад усміхнувся.
Про напад на Суботів мені розповів один селянин, який, скориставшись нагодою, утік на Запоріжжя. Я тоді відразу поїхав на волость подумав, що моя шабля може знадобитися людині, яка колись зробила мені добро. І я виявився не зайвим у цій справі. Хмель памятає мене й довіряє. Та й потрапив я до нього вчасно. Після того як Хмельницького принизили в короля й він повернувся додому, Конецпольський милостиво запросив його до себе на бенкет. Але здається мені, що причиною такої милості було те, що Хмельницького почали підозрювати у змові та вирішили вбити. Хмель туди не поїхав, і тоді староста послав двадцять своїх шляхтичів, аби ті привели його до нього силоміць. Точніше, щоби вони вбили його дорогою, а Конецпольському принесли голову. Так от, із Хмелем було лише четверо його джурів і ще я. А він мене знає ще відтоді... тут Влад замовк, опустив очі, очевидно вирішивши промовчати про обставини цього знайомства, бо не вмів брехати. Так от, разом ми задали
панам такий бенкет, що вони й медом захлинулися. Вони ж були пяними, ніби квачі, тож із ними не складно було впоратися!
Владе, кажи все чесно! Що доброго тобі зробив цей Хмельницький? запитав Тимофій, який не міг не помітити, що його друг щось приховує. Чому ти так твердо вирішив йому допомагати?
Влад зітхнув, обличчя його стало жорстким, а в очах зявився сум. Він трохи помовчав, нахмурився, покусуючи губи, але потім наважився.
Я ніколи нікому не розповідав про себе, почав він. Але, напевно, настав час розповісти. Ви мої друзі, і будете першими, кому я розповім свою справжню історію, не рахуючи того попа, перед яким я каявся на сповіді. Я син простого чернігівського селянина. Мого батька запороли на смерть за наказом єврея-орендаря за приховані надлишки зерна, а моя мати повісилася з горя на моїх очах. Я не памятаю, скільки часу я просидів біля ніг матері, що висіла в зашморгу. Але коли мене знайшли, люди жахнулися мене наче розум покинув. Я нічого й нікого не помічав навколо, ні з ким не міг говорити. Лише наївно чекав, коли мама отямиться і злізе з поперечини. Маму вийняли із зашморгу, а потім гидливо, мов собаку, поховали за межею кладовища, бо самогубця. Мене милостиво взяв у холопи на своє подвіря сам пан-жид. Той, за чиїм наказом замучили мого батька, той, через кого повісилася моя мати! Очі Влада заблищали, а груди шумно здіймалися. Він піднявся й заходив кімнатою знову відчув увесь той жах, пережитий у дитинстві. Опанувавши себе, Влад повів далі свою гірку розповідь: Усі подумали, що я від пережитого горя зїхав із глузду й на мене не звертали особливої уваги. Вважаючи дурником, багато хто мене навіть жалів. Але я був при своєму розумі й усе добре розумів. Не збирався так просто це все залишати. За місяць після смерті батьків я вночі пробрався до опочивальні свого пана й зарізав його разом із дружиною просто в ліжку, наче свиней. Так помстився за батьків. Після цього втік у єдине місце, де мені за таку розправу над своїм паном не загрожувала кара, на Низ. Я йшов, ховаючись у лісах, жебраючи в селах і містечках шматком хліба. Коли дійшов до околиць Чигирина, то зовсім вибився із сил. Мене підібрала покійна дружина Хмельницького пані Ганна, упокій, Господи, її світлу душу. Тільки завдяки їй я живий і зараз говорю з вами. Пані фактично врятувала мене від голодної смерті, виходила, намагалася допомогти залишала жити в себе, але я однаково вирішив піти. Без її доброти й допомоги в мене забракло би сил дійти до Січі. Я їй життям зобовязаний. Так ось тепер віддаю борг хоча й не їй, то її чоловікові, оскільки добра пані померла. А ще я поклявся, що мститиму всім панам і жидам та стану паном там, де колись був хлопом.