Але я не міг учинити інакше! здивувався Тимофій. Усі ми люди, і всі рівні перед Богом!
Темні очі єврея ще більше потемнішали, трохи зволожилися, він пильно подивився на Тимофія.
Допомагати тобі честь для мене. Я належу до народу, який усі зневажають. Воно й не дивно скільки лиха та образ мої одноплемінники заподіяли й нині завдають твоєму народові. Їм і на думку не спадає, що вони лише знаряддя в руках шляхти. Утискаючи, пригнічуючи та оббираючи українських селян, витісняючи
з міських ринків ремісників та купців, євреї виконують за ляхів брудну роботу й у своєму прагненні нажитися чужим коштом коять гріх. За це нас і зневажають і ненавидять. Не хочуть мої земляки думати про те, що рано чи пізно настане розплата за скоєне зло, за несправедливо скривджених, за пролиті людські сльози. На щастя, я вчасно зрозумів це. Тому і прагну прожити своє життя так, щоби потім не було соромно перед Богом.
Старий єврей відвернувся.
Піду я, пане Клесінський, маю ще багато справ, мовив він і побрів у бік кухні.
Із корчми Тимофій пішов ще більш задумливим, ніж прийшов туди. Пропозиція Айзіка була єдиним можливим виходом із його біди. Але це був останній спосіб, на який Тимофій погодився би. Найбільше душу молодого козака вразило одкровення старого корчмаря. Тепер Тимофій поглянув на все по-іншому чи такі вже й погані євреї-орендарі і євреї-купці, коли самі намагаються вижити? Коли вони лише знаряддя гноблення в руках панівного стану? Однак більшість із них у жадобі наживи забувала людяність і про те, що ще вчора шляхта зневажала їх не менше за українців. Отже, один пригноблений народ прагнув вижити за рахунок іншого народу, ще більш пригнобленого й позбавленого всіх прав. У цьому була їхня помилка. Тимофій розумів, що наодинці він нічого не змінить. Тому опанував себе, відігнав думки про велике та вічне й поспішив на побачення до Орисі йому не хотілося засмучувати кохану цими турботами.
За кілька днів після розмови Тимофія й Айзіка через Лядські ворота в Київ вїжджав уже немолодий, утім, ще гарний і на вигляд благородний поляк пан Вацлав Далевич. Він був дрібним шляхтичем, але мав дуже великий статок. Пан Далевич заробив його чесно й винятково своєю працею. Він знехтував своєю шляхетською пихою і став купцем. На цьому терені Вацлав був таким вдалим, що шляхта пробачила йому таке неблагородне та негідне шляхтича заняття багатство завжди викликає повагу і привітність до свого власника. Адже багато хто зі шляхтичів нічого не мав за душею, крім свого гонору. Тому пан Далевич став із деяких пір бажаним гостем у багатьох шляхетських будинках і маєтках не лише Польщі, а й України. Однак здобувши солідне багатство, пан Вацлав вирішив знову жити так, як личить шляхтичу. У рідній Польщі він навряд чи зміг би спокійно це зробити дуже багато людей памятали про те, що колись він був купцем. А в Україні шляхтич безперешкодно міг почати нове життя.
І тепер Далевич прибув до Києва, щоби придбати в його околицях гарненьку діляночку землі. Він чув, що землі тут родючі, і хотів оселитися в Україні назавжди. А ще розумів, що тут йому буде набагато легше почати життя наново треба лише прижитися на новому місці та завести корисні знайомства.
Тому, не звертаючи уваги на красу Києва, Далевич одразу поїхав засвідчити свою повагу воєводі Тишкевичу й одночасно вручити йому цінні подарунки. І був ним радо і прихильно прийнятий. Особливо його подарунки. Після цього візиту Далевич їхав містом на самоті, залишивши на деякий час слуг і свої речі на воєводському подвірї, і роздумував, де б йому найкраще зупинитися на постій, доки він не владнає тут усі свої справи. У таких роздумах він і зустрів Яцека Кражевського, з яким був давно знайомий.
Пан Яцек тинявся містом у пошуках товариша за чаркою, здатного пригостити його хмільним, і страшенно зрадів, зустрівши старого приятеля. А дізнавшись про турботу Далевича, за старою дружбою любязно запропонував пожити в нього. Пан Вацлав не відмовився й того ж дня перебрався з усіма своїми пожитками та слугами в будиночок Яцека.
З усіх будинків у Києві, до яких був вхожий воєводський сокольничий, він понад усе любив відвідувати Голуба. Там пану Кражевському завжди були раді, там він знаходив приємне для себе товариство. Крім того, Яцек не гаяв нагоди зайвий раз позалицятися до Басі, сподіваючись рано чи пізно укласти цей вигідний для нього шлюб. І якраз сьогодні він був запрошений на вечерю до урядника, тож просто не міг не взяти із собою гостя.
Так пан Вацлав Далевич і опинився в домі Голуба, де відразу відчув себе бажаним гостем.
Сам господар і його негарна небога були невимовно йому раді: Голуб через те, що це був не бідний шляхтич, а панна Бася тому що була трохи знайома з родиною Далевича. До того ж дівчина раділа можливості розпитати пана Вацлава про те, як ідуть справи на її батьківщині, у Польщі, що нового чути в Любліні, в околицях якого вона народилася й виросла, дізнатися про спільних знайомих. Адже земляку завжди раді в чужому краю.
Утім, пана Вацлава не вразило таке знайомство хіба може якийсь урядник бути гідним його, Далевича? Панна Бася хоч і була шляхтянкою, та, на жаль, негарною, зате вміла вести приємну розмову, що однаково не рятувало становища. Проте