А як із нею правильно поводитися? запитала дівчина.
Чи не в козаки ти зібралася? розсміявся Тимофій.
Ну, дав потримати, то покажи, як шаблею рубають! Навчи мене! зажадала Орися, примхливо
надувши уста.
Дивись! Тримай шаблю ось так!
Тимофій став збоку від неї, обійняв дівчину за стан, направляючи своєю рукою її ручку разом із шаблею. Орися підняла на нього очі її скроня ковзнула об його щоку. Її обличчя опинилося так близько, що Тимофій тільки зараз второпав, що обіймає дівчину за талію й міцно пригортає до себе. Кров закипіла в його жилах! Він повернув дівчину до себе обличчям, ще міцніше притиснув і, відчуваючи пружність її грудей, поцілував. Спочатку ніжно, потім із наростаючою пристрастю. Впустивши шаблю, рука дівчини лягла на його плече, потім ковзнула по його шиї. Тимофій відчув, що Орися відповідає на його поцілунок. Він погладив її стан й потягнувся рукою до грудей. Але тут дівчина, вочевидь, отямилась, вирвалася й кинулася тікати. Тимофій наздогнав Орисю у два стрибки, ухопив за стан, притиснув спиною до себе.
Пусти мене, Тимофію! Пусти! просила дівчина.
Але Тимофій не поспішав відпускати, навпаки, він притулився до шиї Орисі довгим, спраглим поцілунком. Під своєю рукою він відчував, як шалено калатає в її грудях серце.
Відпусти мене! Будь ласка! благала дівчина.
Коли я знову побачу тебе? запитав Тимофій, чуттєво провів кінчиками пальців по її шиї, ковзнувши під сорочку до того місця, де шийка дівчини переходила у плече. Орися затремтіла, заметушилася в його руках, силкуючись вирватися, але молодий козак міцно тримав.
Не відпущу тебе, доки не пообіцяєш ще раз побачитися зі мною! і Тимофій знову почав пристрасно цілувати її шию.
Орися зітхнула, закинула голову, поклавши її на плече Тимофія, ніби дозволяючи йому себе цілувати. Від дотику його губ у дівчини завмирало серце, перехоплювало дух. А Тимофій зухвало цілував і цілував її шию, його рука ковзнула з її талії й лягла на стегно. Потім він повернув її до себе обличчям. «Ну, то ти прийдеш до мене ще раз, кохання моє?» шепнув він, ніжно торкаючись пальцями її щоки. Орися підняла на нього погляд у синіх очах Тимофія вона прочитала стільки любові та обожнювання, стільки надії побачити її знову, що не знайшла в собі сил відповісти «ні». Та і їй хотілося знову побачитися з хлопцем.
Куди скажеш, туди і прийду, покірно відповіла.
Тоді завтра в цей самий час. На цьому ж місці! зажадав Тимофій.
Так! відповіла Орися, з ніжністю дивлячись на нього.
Тільки тоді Тимофій послабив свої обійми, й Орися, нарешті звільнившись, утекла. Усе ще відчуваючи тремтіння від близькості її тіла, він повернувся назад, підняв кинуту дівчиною шаблю. Очі його сяяли яскравіше, ніж світла сталь вигнутого клинка. Сховавши карабелю в піхви, Тимофій, задоволено всміхаючись, пішов додому.
Розділ VI. КОХАННЯ БУВАЄ РІЗНЕ
Сонну тишу дому урядника не порушував шепіт двох закоханих. Іноді вони просиджували майже до світанку, не в силах розлучитися. Із Тимофієм завжди було легко, весело та цікаво й Орися жадібно слухала його розповіді. А він знаходив десятки тем для розмов, а ще розповідав їй про далекі, прекрасні береги Дніпра на південь від Києва, описував пороги, плавні, говорив про козацькі походи, про Січ, її звичаї. Дівчина дуже хотіла потрапити в той край, про який із такою любовю повідував її коханий, прагнула вдихнути той вільний вітер степів і побачити те, що бачили його очі.
Але найкраще Тимофій умів говорити про своє кохання до неї та так, що Орися перший час ніяковіла від цих зустрічей. Перше чисте кохання обпалило її серце, але докори сумління однаково мучили дівчину: а чи правильно вона робить, зустрічаючись зі своїм милим потайки та ще й у своїй опочивальні? До того ж у перші дні побачень Орисю гризли сумніви: а чи не грає Тимофій її почуттями? Він був старшим за неї, і дівчина розуміла, що в любовних справах він досвідченіший за неї. Для молодого чоловіка така юна дівчина, як вона, лише забавка та захоплення! Але його закохані очі та жагучі поцілунки,
нетерпіння, з яким він завжди чекав її приходу, під час кожної зустрічі переконували дівчину у зворотному Тимофій кохає її. Серце підказувало Орисі, що милий кохає її так, як люди кохають лише раз у житті. Та й жодного разу, жодним натяком Тимофій не дав їй зрозуміти, що бажає від неї чогось більшого, ніж прості поцілунки. Той факт, що батько посварився з її милим, спочатку засмучував дівчину, проте потім вона розсудила, що, по-перше, це трапилося до їхнього знайомства, а по-друге, це справа чоловіків, і їй не личить у неї втручатися. Крім того, Тимофій щиро розкаявся у своєму вчинку й навіть просив вибачення, а ображений батько з плином часу неодмінно пробачить йому. Тому Орися, забуваючи про все на світі, бігла на побачення до свого Тимофія.
Тимофій покохав Орисю з усім запалом і пристрастю своєї щирої душі, і для нього вона стала втіхою й сенсом життя. Він ніколи й нікого по-справжньому не кохав, а колишні інтрижки та захоплення жінками не витримували жодного порівняння з тим почуттям, що нині охопило хлопця. Молодий козак не розумів, як він міг раніше так спокійно жити без своєї Орисеньки. Щоразу, як Тимофій обіймав її, бачив її очі й усмішку, світ навколо для нього зникав. Залишалася тільки одна Орися, до нестями закохана в нього. Цю істину Тимофій читав у її погляді й усвідомлював, що має міцну владу над серцем коханої дівчини: варто йому міцніше обійняти її, палкіше поцілувати, і Орися буде згодна на все, чого він у неї тільки попросить. Але таку свою солодку владу Тимофій використовував лише тоді, коли хотів довше утримати Орисю на побаченні.