Ні, Орися досі не отямилась і мало що зрозуміла з балаканини Баськи. Я спатиму. Бачиш, роздяглася вже й косу розплела. Та і їсти я не хочу. Скажи, що в мене голова болить або що я сплю вже.
Ну й добре! очі Баськи радісно засяяли. Спи.
Усвідомлюючи свою непривабливість, Бася завжди засмучувалась, коли Орися була поруч із нею, адже бачила, як задивляються на її гожу сестричку ті, хто щойно дарував усмішки й говорив компліменти.
Коли сестра вийшла, Орися визирнула у вікно, але за Тимофієм і слід прохолов. «Може, примарився він мені? думала дівчина. Та ні! Чому ж я тоді тремчу? Ой, навіщо я йому пообіцяла, що прийду на побачення?! Навіщо погодилася?»
Трохи заспокоївшись, Орися лягла в ліжко. Обдумуючи неочікуване побачення, вона мучилася докорами сумління. Потрібно було покликати на допомогу, а вона не лише мовчала, а ще дозволила собі руки цілувати! Згадавши гарячі поцілунки молодого козака, Орися відчула невідоме досі хвилювання й зовсім засмутилася. От що він тепер про неї подумає? Навіщо вона дозволила йому так із собою вільно поводитися, та ще й на підвіконня залізти? А якби Баська застала їх? Вона неодмінно доповіла би все батькові, і тоді не минути Орисі батьківського гніву.
«Ні, не піду! думала дівчина. Сором який з чоловіком наодинці бачитися!» Але, як на гріх, вона згадала усмішку Тимофія, як спалахнули
з радості його очі, коли вона погодилася прийти на зустріч. Згадала, як жагуче він цілував їй руки. Сумніви Орисі танули. Та й пообіцяла вже прийти. А то цей вродливий козак ще подумає, що вона брехуха. Зрештою, щоби заспокоїти свою совість, дівчина вирішила піти на побачення, якщо вже пообіцяла, але завтра вона твердо заявить Тимофієві, що це їхня перша та остання зустріч і таке більше ніколи не повториться.
Тимофій чув розмову сестер, як панна Бася його хвалила, а потім пішла, але вирішив більше не бентежити Орисю своєю присутністю. Він розумів, що й так занадто багато від неї добився з першого разу. Якби Орися не погодилася зустрітися з ним, то він неодмінно прийшов би до неї завтра ввечері й ходив би доти, доки не домігся свого можливості побачитися з нею наодинці за ліпших обставин.
Молодий козак безшумно перетнув сад і так само безшумно переліз через паркан. Уже зовсім стемніло, і Тимофій озирнувся в пошуках Марка. Від забору відокремилася тінь Марко терпляче чекав свого друга.
Ну? коротко запитав він. Дістав ляпаса від панночки?
Ні, Марку, не дістав. Завтра я зустрічаюся з нею в дубовім гаю за містом, відповів Тимофій, сяючи з радості.
Ох, горе ти моє! Вона обдурить тебе й не прийде!
Отже, знову до неї прийду завтра! І ходитиму, доки вона не скаже мені «так». Утім, вона прийде. Марку, я їй подобаюся!
Покажи мені дівку чи бабу, якій ти не сподобався б? хмикнув Марко.
Ну, Христині я не сподобався! хитро заявив Тимофій, аби відвести думки друга в інше річище.
Це вона тобі про це сказала? у Марка тьохнуло серце від спогадів про Христину.
Та я й сам бачив, що вона до мене байдужа. А ось до тебе ні! Ох, Марку, я такий щасливий! Востаннє я був таким щасливим, коли зі школи на Низ утік!
Марко замовк Тимофій розбудив у ньому солодкі спогади, які відвернули думки від зухвалого вчинку друга. Уже зовсім стемніло, тому двоє друзів мовчки попрямували додому, кожен із них був зайнятий думками про кохану.
Наступного дня Тимофій нетерпляче чекав у гаю, час від часу прислуховуючись, чи не пролунають легкі кроки вподобаної дівчини, чи не промайне її яскрава спідниця серед дерев. Він пішов один, хоча Марко навязливо пропонував своє товариство, поки не второпав, що буде на побаченні зайвим, і залишився вдома.
Молодий козак мучився сумнівом: раптом Орися справді обдурить його й не прийде. Або прийде, але не сама, а з якою-небудь подружкою! А йому хотілося бачити лише її одну. Виснажений сумнівами й нудним очікуванням, Тимофій міряв кроками гай. Він уже зовсім змучився душею, коли його покликали: «Пане Тимофію!» Орися все-таки прийшла.
Прокинувшись уранці, вона знову довго вагалася, але потім усе ж таки зважилася піти на побачення. Сказавши батькові, що піде до церкви, Орися поспішила в гай. На підході до обумовленого місця вона засумнівалася: «А раптом він просто пожартував, а я прийду і стану посміховиськом?!» Тому, давши добрий гак, дівчина зайшла в гай не з боку стежки, а з іншого, щоби мати змогу подивитися, чи справді її там чекають, а чи вчора це був лише жарт. Побачивши хлопця, Орися зрозуміла, що він її нетерпляче чекає. Тож із легким серцем зважилася гукнути його.
Тимофій кинувся до дівчини, не вірячи своїм очам, невже вона все-таки прийшла? Підбігши до красуні, він зупинився та обережно взяв її долоні у свої. Тимофій був на голову вищим від тендітної Орисі, і ця її крихкість збуджувала в ньому бажання підхопити дівчину на руки, притиснути до себе. Він відчував, як тремтять її ручки, бачив, як від збентеження порожевіли її щічки. Уперше в житті Тимофієві нічого було сказати дівчині від почуттів, які його охопили. Нарешті він знайшов у собі сили заговорити:
Я вже думав, що ти не прийдеш!
Орися трохи нахмурилася, вивільнила свої руки і строго промовила: