Орися зніяковіла, але все ж запитала:
Але навіщо? Як вистачило тобі сміливості влізти в наш сад?
Відтоді, як поглянув у твої прекрасні очі, як ти всміхнулася мені, я втратив свій спокій. Твоя усмішка, немов промені світанку, осяяла моє життя, розігнавши морок, а твоя врода полонила мою душу. А я ж навіть імені твого не спитав! Ти пішла від мене дуже швидко й водночас забрала із собою моє серце. Відтепер я твій бранець, твій раб, а ти моя повелителька, палко промовив Тимофій.
Орися розгубилася. Вона ніяк не очікувала побачити тут молодого хлопця, а почути від нього таку промову й поготів. Тимофій із задоволенням помітив розгубленість красуні і, не даючи дівчині отямитися, перейшов у повномасштабний наступ. Він був високим, і голова його наполовину височіла над підвіконням. Тому козаку не склало труднощів узяти ручку Орисі, що лежала на підвіконні, і притиснути її до губ, та й дівчина зовсім не чинила опору. Вона здригнулася, ще більше знітилася і спробувала відібрати свою руку, однак Тимофій ніжно, але твердо втримав і притулився щокою до її долоні.
Пусти мене, пане! Інакше закричу! Орися зовсім не очікувала такого вчинку від молодого козака.
Кричи, моя панночко! спокійно відповів Тимофій, усміхнувся й, попри збентеження дівчини, поцілував її запястя.
У свій поцілунок він уклав стільки пристрасті й вогню, що Орися остаточно втратила здатність опиратися. Дівчина, опустивши очі, мовчала, щоки її палали, а дихання перехоплювало. Помітивши її хвилювання, Тимофій випустив руку і, вхопившись за підвіконня, стрибнув та нахабно сів на нього так, що обличчя його опинилося поруч із личком Орисі. Дівчина зойкнула від сорому: до неї нарешті дійшло, що вона одягнена в тонку сорочку, адже збиралася лягати спати.
Іди, пане! Іди! Бачиш, я не вдягнена зовсім! Сором який! Зараз моя сестра прийде й побачить тебе тут!
Ну, не велике горе, що не вдягнена. Якщо ти накажеш, моя панно, то я теж роздягнуся, щоби ти не стидалася!
весело та безсоромно відповів Тимофій.
Орися аж задихнулася від обурення, почувши такі слова.
Негайно йди геть звідси! Інакше я я покличу на допомогу! промовила дівчина й відступила в темряву кімнати, але Тимофій зловив її за руки, не даючи далеко піти від вікна.
Хіба я чимось погрожую тобі, моя прекрасна панночко? Я не піду звідси, доки ти не пообіцяєш, що побачишся зі мною ще раз! заявив Тимофій, ніжно утримуючи її ручки і спокусливо всміхнувшись.
Та що ж це таке?! вигукнула Орися, усвідомлюючи, що обурення тане і їй дуже не хочеться, щоби цей красень пішов. Але зусиллям волі дівчина опанувала себе.
Іди! твердо наказала вона.
Орисенько, серденько моє, обіцяй, що зустрінешся зі мною! знову попросив Тимофій, відчуваючи, як тремтять її руки. Він легко здогадався, що тремтять не від гніву і страху, а від того, що він припав їй до душі. Інакше, побачивши його тут, Орися зчинила б такий ґвалт, що підняла на ноги весь Київ, тому Тимофій нахилився до руки дівчини і знову обпік її поцілунком.
То можу я сподіватися на те, що знову побачу тебе? вкрадливо запитав Тимофій, обпікаючи її пристрасним поглядом. А потім почав чуттєво водити кінчиками пальців по запястку дівчини, від чого вона ще більше затремтіла.
Добре! Я прийду, здалася Орися.
Куди? Назви місце, моя панночко.
Куди? Ти знаєш гай неподалік від Михайлівського монастиря, що починається відразу біля міської стіни? Його легко знайти там самі дуби ростуть, і він спускається до Дніпра. Приходь туди опівдні, у початок гаю, де проходить стежка.
Ти справді прийдеш? перепитав Тимофій, усе ще не вірячи у свій швидкий успіх.
Що ж мені, пане, заприсягтися тобі в цьому? спохмурніла Орися.
Мені не потрібно клятви, моя красуне, досить буде твоєї обіцянки, лукаво всміхаючись, відповів він.
Я вже пообіцяла тобі, що
За спиною Орисі пролунав віддалений шум, і вона злякано озирнулась за дверима почулися чиїсь кроки.
Сюди ідуть! Тікай швидше!
Але Тимофій не поспішав, навпаки, він знову лукаво всміхнувся і пригрозив:
Якщо ти не прийдеш до гаю, то я знову завітаю до тебе завтра ввечері!
Та прийду, прийду я! Іди! Тебе побачать! схвильовано промовила Орися.
Двері відчинилися, й до кімнати увійшла Бася. Орися, усе ще схвильована від присутності Тимофія, різко розвернулася спиною до вікна.
Ой, я налякала тебе? запитала Бася, помітивши переляк сестри.
Так, ти різко ввійшла. А я задумалася, дивлячись у вікно, Орися тремтіла, потім озирнулася, але підвіконня було порожнє.
Ой, Орисенько! Там до дядька щойно такі красені приходили! З вигляду низові козаки. З ними був цей, Кражевський. А один із козаків був таким пихатим, ще й до того ж не дуже гарним, однак видно справжній лицар. А інший! Ох, якби ти лише його бачила! Такий красень! Ой, Орисю! Стрункий, високий, чорновусий, а очі його сині й такі бездонні, що в них і потонути можна. А гордий який! Оце чоловік! От за кого заміж піти б, а не за тих недомірків, що дядько мені в чоловіки добирає! Та я за таким хоч на край світу побігла б! Та дядько теж таке утнув виставив красеня за двері, а рябого Яцека залишив. Ну, зовсім уже мені життя немає! Я ось чого прийшла, ти не підеш вечеряти? А то Кражевський у нас залишився, незручно якось, що тебе немає за столом.