Дякую, але я ситий, зло відрізав шляхтич.
Старий Федір насупився раніше лях ніколи не відмовлявся повечеряти. Назрівала сварка, яка несподівано була припинена. Двері у внутрішні покої розчинилися, і з них вийшла середнього зросту дівчина. Вузьке, худе обличчя її мало нездоровий жовтуватий відтінок, тонкі губи завжди солоденько всміхалися, оголюючи великі нерівні зуби, що надавало їй схожість із кінською мордою. Це була племінниця Федора, панна Бася.
Вона безсовісно підслуховувала й підглядала в щілинку за дверима. Красеня Тимофія Бася розгледіла й оцінила відразу, але дуже засмутилася, коли дядько практично виставив його з дому. Угледівши, що в дядечка назріває сварка з Кражевським, хитра дівчина вирішила втрутитися, щоб і надалі мати можливість прясти очима шляхтичу.
Доброго вечора, пане Кражевський! А я й не знала, що ти в нас у гостях, весело прощебетала Бася й увійшла в кімнату. Отже, вечерятимеш у нас?
Кражевський над силу всміхнувся дівчині й був змушений залишитися на вечерю. Зате старий Федір, напевно, уперше за весь час був задоволений своєю небогою, яка допомогла йому зберегти мир зі шляхтичем.
Тимофій не вийшов вилетів із будинку Голуба зі скаженою люттю. Сині очі його потемніли від гніву, наче небо перед бурею, а груди бурхливо здіймалися. Та що він собі думає, цей старий підлабузник? За кого він себе має, що дозволяє собі так нахабно поводитися з ним, Клесінським, коли його рід не менш, а навіть більш знатний, ніж у цього рябого шляхтича? Але, мабуть, найобразливішим для Тимофія було те, що єдина можливість познайомитися з Орисею, була змарнована. І найімовірніше, безповоротно. Марко мовчав, розуміючи, що слова тут безсилі, він добре знав Тимофія й бачив, що той доведений до сказу. Із самого початку він не вірив в успіх цієї затії, але друга було шкода, тому він мовчки слідував за ним, обдумуючи, чим можна допомогти в цьому становищі. Тимофій ішов вулицею, уздовж паркану, що оточував будинок урядника, а дійшовши до його кінця, різко зупинився.
Ну, постривай, старий шкарбуне! Я й без тебе обійдуся! зло промовив він.
Ти що задумав? Марко вхопив друга за рукав, але той уже уважно оглядав паркан. Обійшовши ріг паркану, Тимофій рушив уздовж нього, придивляючись і міркуючи, де можна непомітно перебратися.
Ти куди? Ти що, глузд утратив? спробував утримати приятеля Марко, здогадавшись про його наміри. Та стій ти!
Чого репетуєш? Не вийшло добром, отже, вийде хитрістю, але я з нею сьогодні ж поговорю!
Та ти розумієш, що твориш?!
Однак Тимофій уже спритно видерся на паркан і зник за ним. Марко схопився руками за голову, але зразу ж озирнувся навсібіч
чи не бачив хто? Утім, вулиця була порожня містяни вечеряли й готувалися спати після трудового дня, жодна жива душа їх не бачила. Над парканом зявилася голова Тимофія.
Постій на варті!
Без тебе не зрозумів би! буркнув Марко, але той уже зник.
Марко зітхнув. Робити нічого залишити Тимофія він не міг, та йому це й на думку не спало, тому притулився спиною до паркану й почав чекати, благаючи Бога про те, щоби його друг не попався.
Стрибнувши через високий паркан, Тимофій опинився в дальньому кінці порожнього саду, що оточував будинок із двох фасадів бічного й заднього. Притримуючи шаблю, щоби не дзвеніла, Тимофій безшумно ковзнув між дерев недарма ж він був низовим козаком. Прикинувши, що жіночі кімнати, найімовірніше, виходять вікнами в сад із заднього боку будинку, Тимофій обігнув його та обережно заглянув у перше вікно. Там було темно, тож, певно, в кімнаті нікого не було, зате з іншого було чути дитячий гомін і сміх. Зазирнувши в нього, він побачив двох дівчаток за грою це були молодші сестри Орисі. Тимофій зібрався йти далі, але тут третє вікно відчинилося. Хлопець притиснувся до стіни й завмер, очікуючи побачити господаря чи ще кого, але з нього визирнула Орися.
Обпершись об підвіконня, дівчина задумливо дивилася в укритий літнім сутінком сад, а потім підняла обличчя до неба, на якому почали вже спалахувати зірки. У Тимофія шалено калатало серце. Йому на мить здавалося, що красуня неодмінно почує його стукіт. Але Орися нічого не бачила й не чула. Її довге світло-русяве волосся було розпущене, і, піднявши руку, вона відкинула його назад. Тимофій не міг відвести погляду від її тонкого профілю. Яка ж вона вродлива! Дівчина зітхнула, і її високі груди піднялися під тонким полотном сорочки. У козака перехопило дух, і він зважився гукнути її: «Панно Орисю! Панночко!»
Орися здригнулась, закрутила головою, силкуючись побачити того, хто її кликав.
Хто тут? запитала дівчина.
Моя панно! Орися опустила очі вниз і побачила того самого молодого козака, з яким зіткнулася сьогодні на вулиці, того, хто ось уже півдня володів її думками.
Хто ти, пане? І як ти тут опинився? здивовано запитала дівчина. Її здивувало не те, що бачить перед собою предмет своїх дум, а те, як козак тут опинився.
Тимофій усміхнувся. Він умів усміхатися так, що в будь-якої жінки серце тануло. Орися не стала винятком не змогла залишитися байдужою й боязко всміхнулася у відповідь.
Мене звуть Тимофій. Я син знатного шляхтича Клесінського, землі якого розкинулися в Подільському воєводстві, у Барському старостві. А прийшов я сюди тільки з однієї причини заради тебе, моя панно, низько та граціозно вклоняючись, відрекомендувався він.