А ходімо ти нам докладніше розкажеш, як ти викручуєшся. Де у вас тут найкраща горілка? весело запитав Марко.
У корчмі в жида Айзіка, правдиво відповів Дмитро, але потім, схаменувшись, додав: Тільки ліпше туди не ходити!
Чому?
Та там одна шляхта збирається. Що нам там робити? Хоча Айзік і робить найкращу горілку в усьому місті, але туди прості люди не ходять. Загалом, гідна й поважна людина цей Айзік, хоча й жид.
Уперше чую, щоби про єврея відгукнулися, як про гідну людину. Гаразд, подивимося, що
це за корчмар такий, показуй, де це, відповів Марко.
Може, не треба! Соромлюсь я! Дмитро жалібно скривився.
Веди нас! із мякою усмішкою, але твердо наказав Тимофій. Погану горілку ми з Марком не питимемо.
Молоді козаки підхопили Дмитра під руки, і тому не залишалося нічого іншого, окрім як слідувати під таким своєрідним конвоєм із Верхнього міста в бік Подолу, показуючи, де розташована заповітна корчма.
Як там дядько Олексій? Давно він уже не приїжджав? Хоч живий? обережно запитав Дмитро.
Так, живий батько! усміхнувся Марко. Він на Січі міцно прижився і кроку ступити з неї не хоче. Ось навіть зі мною не приїхав.
А ти до нас назавжди? з прихованою надією в голосі запитав Дмитро.
Ні, я навесні поїду назад. Мати попросила мене пожити з нею трохи, тому я і приїхав, бо не можу відмовити. Для мене Січ стала другою домівкою.
Шкода! засмутився Дмитро. Ти коли втік, я дуже сумував за тобою! Не мав я друга ближчого і кращого, ніж ти.
Марко тепло всміхнувся: йому було приємно, що після стількох років друг дитинства не забув його та був йому радий.
А як твій батько, дядько Іванко? запитав Марко.
Старий уже зовсім! Хоче спробувати шовк ткати це нині дуже вигідне заняття. Спритний мій батько став у торгівлі. Скоро мені треба буде його замінювати, але як я з усіма справами й турботами впораюсь не уявляю! Я ж не моторний.
Ти ліпше не юродствуй! Не такий ти вже й дурний, як усім хочеш показати, усміхнувся Марко, у душі засмучений цією вбогою манерою друга дитинства говорити про себе самого. Та й узагалі Дмитро був якимось зацькованим, забитим, і молодий козак ніяк не міг уторопати чому.
Дурний не дурний, а все ж не такий спритний, як треба бути на моєму місці, лише сумно усміхнувся у відповідь Дмитро. Не все так просто тут, у місті. От ми з батьком на Подолі працюємо, у міську скарбницю податі платимо, а інші ткачі, інший ремісничий люд під воєводою живуть, а є такі, що під ченцями і під православними, і під католиками. І постійно в нас із ними розлад та чвари вічно нам або монастирські, або воєводські якусь капость утнуть. Адже нам самим доводиться продавати свій крам, а бажано, щоб і вигідно. Ось через це постійно в нас чвари йдуть. Та й узагалі тут уже так людей притиснули, що жодних сил немає терпіти! Війт що хоче, те й витворяє. Знаєш, хто в нас війт нині? запитав Дмитро.
Звідки? відповів Марко, якому насправді це було байдуже.
Памятаєш купця Федора Ходи́ку, якого років десять тому втопили містяни за те, що він православні церкви закрив та опечатав? Та маєш ти його памятати! вів далі Дмитро. Так от нині війт його син, Андрій Ходи́ка . Повністю ляхам відданий! Але з воєводою наш війт останнім часом на ножах воєвода постійно втручається у справи магістрату, постійно вимагає зайві побори з людей ремісничих і торгових, а війту це не подобається! Йому ж менше дістається! Він же сам будь-кого обдере, як липку! Від католицьких ченців зовсім життя немає. Монастирі мають у власності багато землі, от і обкладають людей на своїх землях немилосердними поборами. Уніати й католики зовсім замучили! Одразу й не зрозумієш хто з них гірше і зліше! У нас багато хто унію прийняв, а деякі, прости Боже, узагалі в католики подалися. А що робити? Коли на тебе, якщо ти православний, можуть донести, що, мовляв, ти віру католицьку ганив. За це відразу людину в тюрму й починають катувати, а потім страчують. У деяких містян так земельні угіддя й інше добро відібрали. Звинуватили людину в богохульстві, стратили, а його майно відразу собі забрали. Воєвода дуже підтримує й усіляко захищає католицьких ченців.
Дмитро гірко зітхнув. Маркові нічого було на це сказати, та й до того ж молоді люди вже підійшли до корчми.