Тимофій зітхнув. Його матір померла, коли хлопчику було лише два рочки, але в дитинстві він ніколи не почувався обділеним материнською любовю він мав добру й турботливу няню, його любили та балували батько і старший брат. І тільки ставши дорослим, він усвідомив, як сильно в дитинстві йому бракувало любові та ласки рідної неньки. У двері постукали, і до кімнати ввійшла Агафія.
Ну, як вам тут? дбайливо запитала жінка. Гадаю, що вдвох в одній кімнаті буде набагато веселіше, ніж поодинці. Дуже втомилися в дорозі?
Тимофій розумів, що його другу необхідно побути з матірю наодинці цим двом є про що поговорити, тому вирішив піти.
Ні, що ти, пані, ми до всього звичні. Я, мабуть, піду подивитися, як там наші коні. А то мій норовливий ще накоїть шкоди, відповів Тимофій і швидко вийшов.
Агафія проводила його поглядом і ледь помітно всміхнулася.
І де ж ти познайомився з такою гарною людиною, синку? запитала вона сина. Відразу видно, що чесний і добрий хлопець. А шанобливий який! Навіть матір про нього щойно добре відгукувалася!
Тимофій мій найкращий друг, мамо, усміхнувся Марко, вважай, що він мій брат. Ми потоваришували ще дітьми, щойно прийшли на Січ, і дуже віддані та не раз виручали один одного.
Ти тепер у мене вже зовсім дорослий став! А сильний який! А високий! Я тебе відразу й не впізнала. Не чекала, не сподівалася, що ти таки приїдеш. Написала тобі листа від туги, а потім подумала навіщо написала? Лише завдам тобі смутку. Але листа вже не повернеш! Чому ти так довго не приїжджав додому, синку? говорила Агафія та ніжно гладила поголену голову сина. «Ох! Який же він схожий на Олексія! думала жінка. Наче одне обличчя! Тільки от Марко зовсім інший! Він таким гордим став! Господи, яке ж це щастя знову його бачити!»
Марко приховав погляд йому зовсім не хотілося говорити матері правду про те, що за стільки років він жодного разу не спромігся відвідати рідний дім із декількох причин: через бабусю, через те, що на Січі йому жилося набагато вільніше та веселіше, а тут, у рідному Києві, було зовсім нецікаво, він не уявляв собі, що тут можна робити.
Та і сподобалося йому самостійне життя адже він був сам собі господарем, бо ж батько за ним зовсім не наглядав і не опікувався. Не хотів Марко розповідати матері і про те, що за ці роки він декілька разів їздив у гості до Тимофія, у його маєток, коли друг вирішував провести зиму вдома. Але найголовніше, він промовчав про те, що йому всі ці роки було соромно зявитися матусі на очі через те, що він безсовісно втік із дому, заподіявши їй стільки страждань, а після взагалі забув дорогу до рідної домівки.
Але Агафія це розуміла без слів і все готова була пробачити своєму хлопчикові, аби тільки він був щасливим і здоровим. Нехай навіть і далеко від неї. Для бідної жінки її сімя була найбільшою цінністю в житті. Вона тяжко страждала від того, що ось уже стільки років прожила далеко від чоловіка й сина.
Як там Олексій? це запитання вкрай мучило пані Воловод, і вона нарешті зважилася його поставити. Минули роки, але жінка досі кохала чоловіка й сумувала за ним. Часто Агафія думала про те, як він там живе. Яким він став? Може, він собі вже іншу дружину знайшов, а вона все сумує за ним!
Батько? Нічого, живий, здоровий і передавав тобі вітання. Я просив його приїхати зі мною, але він навідріз відмовився. Із Січі його калачем не виманиш! Сказав, що загалом Марко замявся й замовк.
Не варто. Я зрозуміла, мати гірко всміхнулася. Вона давно збагнула, що її чоловік уже відвик від сімї й полюбив свободу, що йому її туга за ним? Він має справи важливіші, ніж дружина.
А як ти, мамо, жила всі ці роки? запитав Марко, щоб уникнути неприємної та болісної для них обох теми.
Непогано, синку. В інших людей життя гірше, ніж моє. Мені допомагали й допомагають друзі, усміхнулася Агафія. Але це не так цікаво. Ось Даринку, сестру свою, як тобі вже писала, я видала заміж. Прикро, що вас із батьком на весіллі не було! Веселе та гарне воно було усією вулицею гуляли. І чоловік її Микола, підмайстер гончара, добра людина. І сімя в них порядна. Люди вони православні, працьовиті. Даринку дуже добре прийняли й не нахваляться нею. У них уже й син минулої зими народився. Андрієм охрестили. Треба ж! Уже онука дочекалася! Агафія щасливо всміхнулася. А ось брата твого мати замовкла, не договоривши, і в її очах заблищали сльози. Гірко ховати своїх дітей. Дай Боже, щоби тебе це горе, синку, ніколи не спіткало.
Усі наступні дні після свого приїзду Марко ледь не зійшов із глузду й навіть пошкодував, що взагалі приїхав додому, нескінченна низка сусідів, друзів і далеких родичів відвідала будинок Воловодів, щоби подивитися на нього. А таке проведення часу вельми виснажує. Однак подітися бідному Маркові було нікуди мати просто світилася від щастя, пишалася тим, що її син став таким ладним, таким гарним. Їй хотілося похвалитися ним перед усім світом.
Крім того, Агафія, запрошуючи таку безліч гостей, мала таємну мету одружити Марка. Раптом йому сподобається чиясь сусідська донька на виданні?! Нещасна мати розраховувала, що через дівчину Марко затримається в Києві довше, ніж до весни, а там, можливо, й одружитися з нею захоче, і тоді залишиться тут назавжди, разом із нею. Але жінці й на думку не спало те, що серце сина може вже бути зайняте іншою дівчиною, чорноокою Христиною, Марко взагалі нічого не розповів матері про особисте життя. Та хіба тільки матері! Навіть Тимофій лише здогадувався про це, але розсудливо волів мовчати.