Жінка окинула поглядом двох незнайомців, спочатку Тимофія, потім її погляд зупинився на ошатному й гордовитому на вигляд Маркові, що стояв трохи віддалік. Зіниці її очей розширилися, освітилися одночасно і здивуванням, і неочікуваною радістю, і любовю, вона сплеснула руками та кинулася йому на шию.
Господи! Синочку! вигукнула пані Воловод і, не памятаючи себе від щастя, то обіймала сина, обсипаючи його поцілунками, то відпускала від себе подивитися який же він став! Не було більше того пухленького Марка перед нею стояв дорослий, симпатичний, широкоплечий чоловік із чорними вусами, такий високий, що їй довелося піднятися навшпиньки, щоб обійняти його.
Але тут Агафію грубо перервали. Маленького зросту старенька нетерпляче та зі злістю пхнула її в бік: «Та відійди ти!» і відразу сама кинулася на шию Маркові так, що тому довелося низько нахилитись, щоб обійняти її. Це була сумнозвісна бабця Марка пані Марина, або Марися, як називали її із самого дитинства й до смерті. За ці роки старенька істотно схудла, наче всохла, згорбилась, але однаково зберегла свій отруйний характер, який моментально проявився в тому, як безцеремонно вона відштовхнула доньку, щоби пригорнути улюбленого онука.
Агафія зніяковіла, в її очах промайнула образа, але тут Тимофій, який уважно спостерігав за цією ліричною
сценою воззєднання свого друга з жіночою частиною його сімї, швидко підійшов до неї й шанобливо вклонився.
Дозволь мені відрекомендуватися тобі, пані. Моє імя Тимофій Клесінський, я шляхтич Подільського воєводства й маю честь бути другом твоєму синові. Він любязно запросив мене погостювати в нього, доки житиме вдома, і я смію сподіватися, що моя персона не обтяжить і не завдасть тобі клопоту та невдоволення, моя пані.
Агафія здивовано дивилася на нього, не знаючи, що відповісти. Особливо вразило жінку те, що Тимофій, назвавшись шляхтичем, галантно поцілував їй руку. Такого ставлення до себе Агафія, яка виросла в середовищі простих містян, зроду не бачила. Її увагу відразу ж привернули до гостя і його врода, і ввічливість, і шанобливість. «Треба ж, диво якесь, а не хлопець! думала вона. Де ж мій Марко з таким потоваришував?»
А це ще що за птиця? голос пані Марисі вивів її із задуми. Тимофій, нарешті, потрапив у поле зору старенької, і літня пані недобрим поглядом розглядала непроханого гостя.
Тимофій лагідно всміхнувся й уклонився бабусі не менш чемно, ніж до цього вклонявся Агафії, та до того ж не погребував прикластися до сухорлявої ручки старенької. Усміхатися Тимофій умів так, що рідкісна жінка залишалася байдужою до нього. Не залишилася байдужою і сварлива пані Марися вона всміхнулася Тимофієві у відповідь. А робила це старенька вельми молодо й завзято, оскільки в такому поважному віці зберегла зуби ідеальної білини та цілісності. Марко поквапився відрекомендувати бабусі свого друга. Дізнавшись, що перед нею не проста людина, а шляхтич, літня пані заспокоїлася й ще більш прихильно подивилася на Тимофія.
Друзі зявилися несподівано, і тому в будинку відразу ж здійнялася метушня: потрібно було й нагодувати дорогих гостей смачненьким, і розмістити їх якнайкраще, і купити вівса для їхніх коней, і зробити ще купу дрібних та необхідних справ, які виникають, наче нізвідки, під час несподіваної появи гостей. Але коли нарешті перші хвилювання та пристрасті вгамувалися і друзі залишилися ненадовго удвох у невеличкій кімнаті, де їм належало прожити всю зиму, Марко з полегшенням зітхнув, промовивши:
Здається, ти сподобався моїй бабусі! Сподіваюся, що тепер вона не дошкулятиме тобі. Інакше нам тут доведеться несолодко!
Сподобався, та й добре! Гарна в тебе мама, Марку! задумливо відповів Тимофій. А ось я свою зовсім не памятаю! Вона померла давно, коли я був ще маленьким. Я не памятаю ані її обличчя, ані її голосу. У спогадах залишилися тільки мамині очі ласкаві й добрі, сині, неначе волошки.