Із вечора Орися склала необхідні речі, гроші, які їй залишив Тимофій на той випадок, якщо вони раптом їй знадобляться, її коханий потурбувався навіть про це! «Господи, хоч би мені вдалося! Поїду до Бара й уже там дізнаюся, де є жіночий монастир», думала дівчина, укладаючись спати. А наступного дня Орися прокинулася ще затемна, тепло вдяглася, узяла свій вузлик і попрямувала до стайні. Конюхи вже не спали й возилися з кіньми.
Савко, будь ласка, осідлай мені коня, попросила Орися конюха, того самого, який був чоловіком Кшисі.
Конюх здивувався він добре памятав, який переполох здійнявся на початку зими, коли панна впала з коня, як невтішно ревла його дружина, переживаючи за свою господиню.
Ох, панночко! Чи забула ти про те, як падала? запитав Савка.
Ну будь ласка! Мені в храм Божий потрібно! Не піду ж я туди пішки?! А на санях я вже не доїду. Ну мені дуже-дуже потрібно! наполегливо просила Орися, забуваючи про те, що їй, панночці, не варто так лагідно просити конюха, а йому треба беззаперечно їй підкорятися, а не обговорювати накази.
Ну що ж! Куди тебе подінеш, панночко?! здався Савка. Зараз осідлаю для тебе Вірну. Вона найрозумніша з усіх кобил. Дасть Бог, не здуріє, як Бджілка.
«Ну її! Цю Бджілку!» досадливо подумала Орися, згадуючи полохливу сіру кобилку, яка наступного ранку після того випадку сама повернулася додому, проблукавши в лісі всю ніч.
Намагаючись не показувати свого страху, Орися сіла верхи на руденьку кобилку, пан Матвій пояснював їй, як правильно називаються всі масті, але вона однаково в них плуталася. Роздумуючи над тим, що страшніше: знову впасти з коня чи впасти в обійми Клесінського, дівчина виїхала з двору й направила кобилу до лісу.
Після Масниці різко почалася відлига, сніг швидко танув, а дороги розмокли, тому Орися їхала дорогою через луки кроком, аби не забруднити одяг. Однак насправді дівчина намагалася подолати свій страх. Доїхавши до лісу, вона опанувала себе й пустила кобилу галопом. Тут дорога ще не розмокла, а біля дерев досі лежав сніг. Це була та сама дорога, де вона колись упала. «Так, я мушу доїхати: не скине мене кобила! І не понесе!» заспокоювала сама себе Орися, із завмиранням серця стискаючи поводи.
Бідна дівчина! Запланувала втекти, але зовсім не задумалася про те, скільки небезпек чекає самотню вершницю у дорозі!
А пан Матвій у цей час сидів за сніданком один. Михайлик не вставав із ліжка, а Орися ще не вийшла. Матвій невдоволено перебирав ложкою кашу. Він прокинувся вранці й дізнався, що синові гірше, тож таємно зрадів тому, що той не вийде снідати, отже, чоловік побуде з Орисею наодинці. І ось тепер Клесінський сидів за столом і досадував, що дівчина так довго спить або збирається.
Одарко! крикнув Матвій.
Нянька спритно вбігла в їдальню й зігнулася в поклоні.
Де панна? Чому досі не вийшла? Часом не захворіла? запитував Клесінський.
Зараз дізнаюся, пане! нянька потрусила до дверей, але зіткнулася в них із Кліщем, який неввічливо відштовхнув стареньку, підбіг просто до полковника, улесливо схилився в поклоні та щось швидко зашепотів на вухо своєму господареві. Одарка зупинилася у дверях, намагаючись розібрати, що цей панський пес там шепоче.
Вислухавши, Клесінський із прокльонами схопився з-за столу й оскаженіло рвонув скатертину, аж срібна тарілка з гречаною кашею з молоком та інші столові прибори з гучним дзвоном полетіли на підлогу, прямісінько на красивий східний килим. Одарка мимоволі здригнулася, хоча не раз була свідком спалахів гніву свого пана, а Янко, ледь договоривши, завбачливо відскочив убік, аби не потрапити під гарячу руку.
Коня! загорлав Клесінський. Накажи сідлати мого коня! Звели Андрію, нехай бере хлопців і обшукають усю місцевість. Нехай із-під землі її дістануть! Головою за неї відповідають! На палі всіх посаджу, якщо хоч одна волосина з її голови впаде або не знайдуть! А тобі, стара карго, я власноруч шкуру навиворіт виверну! так страшно закричав Матвій на Одарку, що нянька затремтіла. Ти куди дивилася, що панна втекла? Ти чим узагалі думала, що допустила таке? Дурепа! і вилетів з їдальні,
а Кліщ спритно потрусив виконувати наказ пана.
Одарка так нічого й не зрозуміла, тому побігла до Кшисі та все їй розповіла. А та сама шукала панночку, бо коли прийшла вранці, то не знайшла її в опочивальні вочевидь, вона прокинулася дуже рано й кудись пішла. Опитавши челядь, жінки зясували, що панночка вдосвіта попросила конюха осідлати їй коня і сказала, що до церкви хоче поїхати. А пан Матвій сказився і звелів усіх своїх гайдуків підняти та поїхав її шукати. Жінки здивувалися: що такого поганого в тому, що панні захотілося в храмі помолитися? Погано тільки, що одна поїхала, без почту! Тож через це такий галас здіймати? Янко, який увесь цей час мовчки стояв у кухні, несподівано сказав: «Та вам, мабуть, повилазило всім пан голову від молодої панночки втратив! Вона про те дізналася й утекти вирішила. Тепер влетить вашій голубці!» захихотів Кліщ, прямуючи до виходу.
Челядь здивовано перезирнулася! Яна не любили вічно він нашіптував господареві й був у того найбільш довіреним хлопом. Але ж не таким довіреним, аби ляпати язиком таке?!