Проте Тимофія також турбувала й доля Ліори. У Чигирині розлючені містяни перебили всіх євреїв і шляхтичів донька лікаря була єдиною, кому вдалося вижити, і це лише завдяки заступництву низових козаків. Тож поки її захисники були тут, містяни остерігалися чіпати жінку з немовлям. Але Тимофій побоювався, що варто козакам поїхати, і немає жодної гарантії того, що нещасну жінку не вбють. Адже ніхто за неї не заступиться. Тому перед відїздом Тимофій відвів Ліору вбік і запитав:
Що ти думаєш робити далі, пані? Чи маєш рідню, яка могла б забрати тебе до себе? Ми можемо проводити тебе до них.
Ліора похитала головою, очі її наповнилися сльозами, але вона стримала їх і відповіла:
Ні, більше нікого не маю, крім доньки. Чоловік мій помер ще тоді, коли я носила Ревеку, тож уже майже рік я вдова. А мої батьки, родичі... вона замовкла, але Тимофій усе зрозумів без слів. Тепер нікого в мене немає. Поки я живу тут із милості пані Чаплинської. Та й панові Владові ще потрібен мій догляд. А от коли твій друг одужає, тоді я куди-небудь піду.
Краще залишайся тут. Куди тобі йти? Це ж лише початок війни. Далі буде гірше, ще страшніше, а тут ти хоч у безпеці. Я попереджу старшин, аби вони заступилися за тебе, і попрошу Чаплинську, щоби вона залишила тебе в себе. От візьми! Цих грошей тобі вистачить надовго, сказав Тимофій, простягаючи Ліорі гаманець.
Бідна Ліора запашіла.
Я не можу взяти в тебе грошей, пане! Ні, ні! Я й моя дитина завдячуємо тобі життям! Я навіть не знаю, як віддячити тобі за це! У жодному разі не можу прийняти від тебе ще й гроші!
Однак Тимофій силоміць уклав гаманець їй у руку.
Ти залишилася зовсім одна! Як ти житимеш без допомоги, без коштів, та ще й із такою крихіткою на руках? Немає чого соромитися!
Правильно, нехай залишається жити тут, зі мною! пролунав позаду голос Гелени. Очевидно, вона давно спостерігала цю сцену. І бери гроші, поки дають, вони твоїй дитинці знадобляться. Обіцяю, я не ображатиму ані тебе, ані твою дівчинку. Хоч
би що трапилося, мене завжди захистять, отже, і тобі тут буде безпечно.
Ліора зрозуміла, що іншого виходу однаково не має, тож пробелькотіла подяку і швидко вискочила з кімнати.
А ти, виявляється, справжній лицар! грайливо всміхаючись, звернулася Гелена до Тимофія. Треба ж! І вродливий такий, що очей не відірвеш, і благородний, і турботливий. Просто мрія для будь-якої дівки. От пощастить же комусь із таким, як ти! Чи так і будеш усе життя безсімейним козаком?
А ти, виявляється, не таке стерво, як усім хочеш показати, у тон їй відповів Тимофій.
Можливо. Усе можливо, відповіла, хитро усміхаючись, Гелена.
Тимофій хотів було йти, але Чаплинська втримала його, мяко поклавши ручку на плече.
Стривай, Тимофію, уперше звернулася вона до нього на імя. Передай Богдану цього листа. Але гляди, особисто йому передай!
Тимофій скинув брову: не іржавіє колишнє кохання! Тепер головне постійним гінцем їхнього любовного листування не стати.
Добре, зроблю так, як ти наказуєш мені, пані, пообіцяв хлопець.
Не наказую, а прошу, уточнила Гелена, а потім урочисто додала. Бережи вас Бог! Будьте обережні й вибийте цю ляську погань з України! Успіху вам, козачки!
Гелена розвернулась і попрямувала до Влада. Настав час годувати хлопця, а жінка хотіла зробити це сама, щоби потішитися, спостерігаючи, як він скаженіє від її присутності.
Уже перед самим виїздом Тимофій і Марко попрощалися з Владом. Той із кислою міною напівсидів у ліжку, спираючись на купу подушок, які йому власноруч підклала Гелена.
Може, усе-таки заберете мене із собою? запитав він. Я не виживу тут!
І як ти собі це уявляєш, Владе? Як ми повеземо тебе? А якщо твоя рана знову відкриється, що нам тоді робити? сказав йому Марко. Поживи вже тут, поки не одужаєш. Тут ти хоч доглянутий будеш!
Чому ви не знайшли мені лікаря, а привезли цю жінку? невдоволено поставив він запитання, яке давно його мучило.
Тому що лікаря вбили місцеві, а ця єврейка його дочка. Вона була єдиною, хто міг допомогти тобі, відповів Тимофій. І, схоже, Ліора відмінно впоралася з лікуванням, дай їй Бог здоровя. Ти маєш набагато кращий вигляд.
Влад спохмурнів. Йому дуже не сподобалося те, що він почув.
Чому єврейка? промовив він. Утім, яка тепер уже різниця! У будь-якому разі я вдячний вам за турботу про мене. Тільки не забувайте мене! раптом сказав він капризним тоном, таким, яким вимагав чого-небудь від своїх доглядальниць. Мені й так тут буде самотньо!
Схоже, ти чудово вжився в роль примхливого хворого! хихикнув Марко, згадавши, яким незалежним, майже відлюдним завжди був його друг. Ми не забудемо тебе, не тривожся про те! Надішлемо тобі звісточку, щойно буде така можливість. Головне, одужуй!
Я почуваюся калікою! стражденно сказав Влад.
Усі наступні дні Влад ніби опинився у пеклі як він думав. За ним доглядали по черзі і Ліора, і Гелена, і її служниця. Хлопця гнітило це жіноче товариство, однак удіяти він нічого не міг. Він був досі слабким, не міг вставати, а його ключиця ще не скоро мала зростися. «Добре хоч ліва рука, а не права! Як би я тоді шаблю тримав? Швидше б одужати й утекти з цього курника! Панькаються зі мною, як із немовлям!» зі злістю думав Влад. Він боявся навіть самому собі зізнатися в тому, що, виявляється, жіноча турбота може бути приємна. Жінки сиділи з ним день і ніч, поправляли подушки, обтирали водою, коли йому було спекотно, намагалися смачно нагодувати, щоби він швидше відновив сили, і терпляче зносили його примхи та поганий настрій. Навіть пихата Гелена! Але найбільше Владові подобалося, коли за ним доглядала Ліора. Вона поводилася скромно й ненавязливо, і хлопцеві було приємно, коли жінка дбайливо його перевязувала, обережно розтирала руку, що терпла без руху, годувала. Але найголовніше єврейка дивилася на козака так, немов той не мав шраму, який лякав усіх інших жінок.