Що сталося з жидом? несподівано запитала Гелена.
Його повісили місцеві, коротко відповів Тимофій.
А! байдуже сказала Гелена. Потім вона подивилася на Ліору і зло промовила: Якщо цей козак помре від твого лікування, то я розібю твоєму виродкові голову, а тебе повішу, як повісили твого клятого батька!
Ліора нічого не сказала, лише відвернулася.
Думай, що верзеш, дурепо! скипів Тимофій, уже не піклуючись про ввічливість. Звідки в тобі стільки злості?
Звідти, звідки в усіх її родичів було до людей! Ти хіба не знаєш, що вони творили? Скільки людей занапастили! Скільки кривавих людських сліз на жидівській совісті. Стільки ж, скільки й на польській. Адже я сирота й росла в корчмі у жида, який тримав мене з милості, що я лише витерпіла від нього та його дружини! з несподіваною люттю в голосі майже прошипіла Гелена.
То тепер ти вирішила мститися тим, хто ні в чому перед тобою не завинив? запитав її Марко. Його теж обурив тон Гелени.
Замість відповіді Чаплинська недобре глянула на обох козаків і, презирливо скрививши губи, вийшла з кімнати.
Пане Тимофію, тихо й боязко сказала Ліора, коли Гелена вийшла, мені вдалося вправити кістку, вона зростеться. Але рана може запалитися, і стане гірше. Дозволь я посиджу з ним усю ніч. І якщо зможеш знайти, то принеси йому церковного вина, від нього кров прибуває в тілі.
А чому він непритомний? недовірливо запитав Марко.
Це від болю. Хлопець утратив багато крові, тому дуже слабкий. Для нього так навіть краще при тямі важче зносити біль.
Єврейка забрала в Тимофія свою доньку й почала заспокоювати маленьку, тихенько наспівуючи колискову своєю рідною мовою. Обом друзям не лишалося нічого іншого, як піти. У дворі будинку Хмельницького розташувалися козаки. Обійстя було невелике, тому всім було затісно. Хлопці заморили червячка без особливого апетиту й розташувалися на нічліг у дворі під відкритим небом. Утім, Тимофій і Марко засипали у тривозі в будинку лежав той, хто був їм товаришем, другом, братом. Чи виживе Влад після цього поранення?
Уранці Влад прокинувся в незнайомій кімнаті. Він згадав удар шаблі, біль, карету, потім як його внесли до будинку, як усі метушилися й нервували, як перевязували рану. Тільки ці спогади спливали в його памяті, немов сновидіння. Повернувши голову, він побачив біля себе незнайому жінку. Вона сиділа на низькій лавці, поклавши голову на край ліжка, і спала. У незнайомки було гарне, трохи витягнуте обличчя з пухкими, соковитими вустами, витонченим, ледь подовженим переніссям і красивими бровами, що розходилися, мов крила птаха, лише очі були заплющені. Влад розглядав незнайомку й уперше звернув увагу на жіночу воду. «Цікаво, а це хто?» подумав він і спробував підвестися, але відразу відчув запаморочення, сильний біль у плечі й мимоволі охнув. Незнайомка відразу прокинулася, розплющивши темні очі з поволокою зі сну.
Ох, пане! Не ворушися так жваво, прошу тебе! Інакше рана знову відкриється! промовила вона, з тривогою оглядаючи повязку. Потім жінка подивилася йому в обличчя, і вперше Влад не побачив у зверненому до нього жіночому погляді страху й відрази від потворного шраму, лише увагу та тривогу.
Ти хто? не дуже любязно запитав він.
Мене звуть Ліора, я... тут жінка запнулася, згадавши вчорашнє жахіття, яке ненадовго стер із памяті нічний сон, і тихо додала: Тепер уже ніхто.
Дай мені попити, попросив він. Владові було байдуже, хто ця баба, чия вона, йому від цього знання легше не стане.
Ліора
налила води в кухоль, обережно підняла козака за плечі й напоїла. Потім вона спробувала помацати його чоло, але Влад сіпнувся, усуваючись від дотику жіночої руки.
Не треба так, пане. Я просто перевіряю, чи немає в тебе лихоманки, ласкаво сказала жінка, усе-таки помацавши йому чоло.
І ти мене не лякаєшся? несподівано для самого себе запитав Влад.
Чому я маю тебе лякатися? не зрозуміла Ліора, здивувавшись такому запитанню.
Неважливо чому! відповів той, відвертаючи спотворену частину свого обличчя.
Раптом пролунав плач немовляти, і Ліора підійшла до доньки, узяла її на руки і, відійшовши в дальній кут, відвернулася та почала годувати дитину груддю. Влад лежав на ліжку, рана його нестерпно боліла було таке відчуття, що в неї встромили розпечене лезо й не прибрали, а воно далі ріже й пече. У двері просунулося обличчя служниці. Вона побачила, що вже ніхто не спить, і ввійшла до кімнати зі стосом пелюшок.
Це твоїй дитині пані передала, гордовито сказала служниця, звертаючись до Ліори. Подякуй милостивій пані, що вона така добра до тебе!
У Влада паморочилося в голові, він відчував страшенну слабкість. Хлопець уже й не памятав, коли востаннє хворів, тому тепер почувався калікою.
Чому мені привязали руку до тіла? запитав він у Ліори, яка нагодувала доньку і сповивала її принесеними пелюшками.
Тому що в тебе перебита кістка на плечі. Тобі не можна рухати рукою, інакше вона неправильно зростеться. А ще маєш дуже важку рану, яка може знову кровоточити. Ти і так утратив багато крові, тому лежи сумирно, пане, і не намагайся вставати, відповіла йому жінка.
Раптом двері відчинилися, і до кімнати гордовито ввійшла Гелена. Зиркнувши на Ліору, вона зневажливо посміхнулася та сіла на край ліжка біля Влада, акуратно розправивши спідницю з дорогої, затканої золотими узорами тканини.