Звичайно! вигукнув Тимофій. Ну я й дурень! Та що зі мною таке останнім часом? Він відвіз їх до Бара! Він же найближчий до Волховиць, і навіщо їхати так далеко, коли надійна фортеця під боком. Моє щастя весь цей час було лише в половині дня їзди від мене! А я сидів удома й нудьгував за нею! Але чому Матвій тоді всім сказав, що їде до Львова? Дійсно! Чому він збрехав?
Юрій лише знизав плечима.
Про це може сказати тільки сам батько. Але, може, він не мав вибору? Може, він змушений був так зробити, промовив Юрій.
Так! Завтра ж я їду до Бара! вигукнув Тимофій.
Ну, якщо батька вдома немає, тоді я поїду з тобою, попросився Юрій.
Тимофій уважно подивився на небожа.
А чому ти залишив службу в канцлера? Чим тобі погано жилося в нього? запитав він, нарешті проявивши інтерес до справ свого племінника.
Юрій помявся, але потім виклав дядькові свою трагічну історію кохання та сватання. Тимофій уважно вислухав, а потім, трохи подумавши, відповів:
Не вини панночку! Це не гідно чоловіка. Якщо вона обрала замість тебе іншого, отже, ти сам у цьому винен не зумів завоювати її серце так, аби вона свого життя без тебе не мислила, сказав Тимофій, досадуючи, що йому доводиться виконувати обовязки Матвія. Адже це він мав говорити із сином на такі теми.
Але, дядьку! Вона обрала замість мене іншого! Вона спокусилася на красиві піря драгунських крил, вигукнув Юрій. Вона віддала перевагу іншому замість мене, розумієш, мені зволіли іншого!
«Замість мене, розумієш, мені зволіли іншого!» Який жах! кумедно передражнив небожа Тимофій, від чого той ображено насупився. По-моєму, ти пихатий, як заморська маркіза! Не дивно, що панночка вирішила від тебе втекти, тому що ти приділяєш своїй персоні набагато більше уваги, ніж її. А треба навпаки! І запамятай: якщо тобою знехтували це не означає, що ти поганий. Це означає, що ти маєш стати ще кращим!
Тобі легко міркувати. Ти завжди мав успіх. Тобі ніхто й ніколи не відмовляв. Звичайно, ти і говориш, що я сам в усьому винен, образився Юрій, бо чекав підтримки, співчуття й аж ніяк не читання ось таких нотацій.
Ну, нарешті ти встановив причину! Так, ти сам в усьому винен! Але життя ж на цьому не закінчується. Юрку, не будь примхливим хлопчиком. Ти вже занадто дорослий, аби дутися, мов дитина. Просто врахуй свої помилки, і наступного разу рідкісна панночка від тебе відмовиться. І запамятай не так уже й добре мати успіх у жінок. Часом це викликає муки совісті, промовив Тимофій, згадавши Ванду. «Треба було
не пускати її в монастир. Силою утримати у Волховицях. Бідолашна дівчина! Але ж я не маю права вирішувати за неї. Я і так занадто багато горя їй заподіяв», подумав він.
Юрій задумався, насупившись, від чого став кумедним і змусив Тимофія усміхнутися.
Ну, а ти сам? Ти ж завжди був у панночок улюбленцем і зовсім не обтяжувався цим. А тепер говориш зовсім протилежне. Ось ти сказав, що вирішив одружитися? Отже, ти дуже кохаєш цю панянку. А якби вона обрала іншого замість тебе? Що ти тоді робив би? До речі, хто ця дівчина? запитав Юрій.
Орися, мрійливо промовив Тимофій, дивлячись у різьблену стелю. Орися це моє серце. І я знаю, що вона кохає мене не менш палко, ніж я її. Я щоразу читав це в її погляді, її усмішці.
Ти впевнений? єхидно запитав Юрко, вирішивши досадити дядькові.
Тимофій скинув соболину брову.
Так! Якби це було не так, то Орися не втекла би зі мною з дому. Та якби вона не кохала мене, я не звинувачував би її в цьому. Адже серцю не можна наказати! Однак мені неймовірно пощастило я домігся її кохання.
Ви втекли? здивувався Юрій, страшно витріщивши очі на свого дядька. Але чому? Невже ви не побоялися людського осуду? Яке страхіття! Боже!
Тимофій розсміявся.
Мабуть, служба в Оссолінського не пішла тобі на користь. У розпалі молодості ти голосиш, наче манірна стара діва. Її батько був проти нашого шлюбу, і тому я вкрав свою кохану. Тільки прикро, що я так і не встиг з Орисею обвінчатися, бо неодмінно вирішив узяти участь у повстанні.
Але, дядьку, це так не робиться! Шлюб без згоди батьків! А як же посаг? Та й узагалі! Юрко досі не міг отямитися від такого вчинку свого дядька.
Ой, ну які ви всі меркантильні та корисливі! І дався вам цей посаг. Можна подумати, що він становить єдину радість шлюбу. Мало того, лише заради нього й варто одружуватися! вигукнув Тимофій.
Повисло мовчання і дядько і небіж замислилися кожен про своє.
Дядю, а чому ти вирішив стати низовим козаком? несподівано запитав Юрій.
Причина вельми проста: я дуже не хотів бути попом, як того пристрасно бажав твій покійний дід, трохи здивувавшись такому запитанню, відповів Тимофій. І, крім того, в юності, я вважав, що це здорово. Бути вільним козаком означає бути воїном, лицарем, мати успіх. Але, проживши стільки років на Січі, я зрозумів, що бути козаком означає бути вільним і захищати свободу як свою, так і чужу.
А чому ти долучився до бунтівників? поставив Юрій запитання, яке давно його мучило.
Тому й долучився, Юрку, бо зрозумів те, що навіть як козак, навіть як шляхтич за народженням я не вільний. Мої права нікого не цікавлять, бо я православний українець. І таких, як я, більшість в усій Україні. Ти ж прожив своє життя й не бачив чужого страждання. Ти, мабуть, навіть і не уявляв собі, що когось немилосердно пригнічують. Тож я захотів спробувати це змінити. Лише виявилося, що ціна зависока, трохи засумувавши, промовив Тимофій. А навіщо ти питаєш?