Підїжджаючи до Львова, Тимофій відчув хвилювання. По-перше, там була його мила Орися, по-друге, скільки спогадів повязувало його з цим містом, де він провів свою юність, по-третє, йому належало попрощатися з Вандою біля воріт монастиря, а йому було дуже шкода своєї юної сусідки.
Перш ніж їхати до свого будинку, Тимофій завіз Ванду в монастир. На цьому наполягла сама дівчина. Під час подорожі Ванда часто дивилася на Тимофія і згадувала, як із ним було весело і як вона сумувала за ним, коли хлопець поїхав. Але з кожним днем дівчина дедалі більше й більше розуміла, що покійна матір правду говорила не пара їй Тимофій. У ньому було так багато кипучого життя, так іскрилася пристрасть і було стільки вогню, що Ванда усвідомлювала: цей його вогонь може боляче її обпекти. Тому дівчина не шкодувала про свою єдину мрію, що так і не збулася. Та й у ній самій щось надломилося, немов тріснуло, і її більше не вабило життя в жодних його проявах. Дівчині хотілося спокою.
У монастирі Тимофій відрекомендувався своїм шляхетським імям і завдяки цьому був удостоєний прийому просто в кабінеті настоятельки, незважаючи на суворість статуту, де й розповів поважній матінці Клеменції трагічну історію Ванди. Але настоятелька, хмурячись, відповіла:
Це неможливо нині! Таке серйозне питання треба обговорити з єпископом, та й у панни Залеської мають бути родичі, які можуть не схвалити таке її рішення. Тому даруй, але змушена відмовити твоїй панській милості.
«Я теж не схвалюю таке рішення! подумав Тимофій. Але мені не вдалося вмовити цю нещасну!» Однак потім черниця, трохи подумавши, підозріло подивилася на нього.
Та й дивною здається твоя розповідь, ясновельможний пане. Чи не збираєшся ти навмисне сховати цю панну в монастирі, бо в тебе з нею вийшов гріх, промовила вона.
Невже я зумів викликати в тебе тільки такі думки, матінко Клеменціє? зробивши великі, скривджені очі, відповів Тимофій. Потім він подивився на поважну настоятельку так, що та мимоволі засовалася у своєму кріслі під поглядом красивого гостя. Та і як я можу вчинити безчесно з цією нещасною дівчиною, з якою знайомий із дитинства?
Ну, хто ж вас, молодих, знає!
Повір мені, матінко! Я щиро бажаю панні Ванді добра та щастя й тому ніколи не став би використовувати її в нечестивих цілях. Та й жити зі мною під одним дахом панна не може, бо я неодружений. Тому ледве вона трохи оговталася від рани, я був змушений проводити її сюди, підкоряючись і її гарячому бажанню, і велінням моїх совісті та скромності, промовив Тимофій, так томно дивлячись на настоятельку, що та вже почала панікувати.
Але однаково я не можу... спробувала заперечувати матінка Клеменція, однак Тимофій накрив її пухкеньку, пещену ручку своєю й ніжно стиснув.
А ще панна вирішила внести щедру пожертву до монастирської скарбниці, промовив він, дістаючи іншою рукою важкий шкіряний мішечок, у якому приємно брязнули монети, вочевидь золоті. Тимофій передбачав вагання і хвилювання матінки
настоятельки, тому заздалегідь прихопив із собою надійне заспокійливе у вигляді грошей. Я дуже прошу тебе, матінко Клеменціє, зглянутися над нещасною сиротою й не відмовити їй у притулку, а потім нахилився до ручки абатиси і притулився до неї довгим гарячим поцілунком.
Ой! видихнула матінка Клеменція, атакована з двох боків, та відчуваючи досі незнану пожежу у грудях від такого гарячого дотику чоловічих губ до своєї руки. Ну як це неблагородно з боку твоєї милості тиснути на моє милосердя. Ну що ж! Якщо все так, як ти кажеш, то з мого боку буде жорстоко не прийняти цю нещасну панну.
Поважна абатиса вирішила здатися, прикинувши, що не завтра ж цю дівчину треба стригти в черниці вона може й рік і два прожити в монастирі послушницею, а гроші в цей смутний час монастирю зовсім не завадять. А там видно буде! Можливо, зявиться рідня панночки та й забере її, а грошенята, внесені цим гожим шляхтичем, ні. Не вони ж їй їх давали! Тому настоятелька погукала черницю й веліла забрати панну, що чекає в приймальні, та влаштувати її разом із послушницями. А Тимофій подякував, витончено розкланявся, знову палко поцілував ручку матінці Клеменції, чим остаточно доконав її, та пішов собі, як і не бувало.
Ванда сиділа в приймальні монастиря, стривожено очікуючи рішення настоятельки, і дуже зраділа, коли зявився Тимофій у супроводі черниці, яка мала її забрати.
Мені дуже шкода, панно, що ти прийняла таке рішення, сказав Тимофій, підходячи до дівчини ближче. Ще зовсім не пізно передумати, та й потім, до того, як ти приймеш постриг, маєш час. Подумай, Вандо, не відкидай від себе життя. Усе можна пережити й перетерпіти. Навіщо ховати себе заживо?