Ось! Помилуйся на свого козачка! обурено чмихала Одарка. Перелюбник! На сіннику розпусту влаштовував! На гарячому його спіймала!
Тимофій ледь стримався, щоби не розреготатися, адже картина була неповторна: маленька, сухувата старенька сталевою рукою утримувала вісімнадцятирічного бугая, тремтячого й червоного із сорому. А Семен не втримався та пирснув зо сміху, чим ще більше обурив Одарку.
Та як тобі не соромно, пане Семене? мало не задихнулася з гніву нянька. Та це... це...
Гаразд! Гаразд, няню! Відпусти хлопця, я поговорю з ним, миролюбно промовив Тимофій.
Гляди мені! Якщо не вгамуєш своїх козаків і таке ще раз повториться, то я не подивлюся, що ти мій пан, і так відлупцюю тебе за потурання, як і в дитинстві не лупцювали! пригрозила своєму вихованцю нянька й потопала геть із почуттям виконаного обовязку.
Ледве тупотіння старенької затихло вдалині, як Тимофій із Семеном зареготали. Гриць, скуйовджений і присоромлений, не знав, чи то йому сміятися разом з усіма, чи то образитися.
Сядь поки, Грицю, та трохи заспокойся, віддихайся, а то на тебе шкода дивитися, сказав Тимофій, досхочу нареготавшись та вказуючи на крісло.
Збентежений Гриць присів у оббите дорогим оксамитом крісло очі його бігали, а сам він схвильовано совався на місці, не знаючи, що за покарання йому вчинять. А раптом сотник його побє? Адже він не сумнівався, що рука в козака набагато важча, ніж у ключниці. Але Тимофій мовчав і далі грав із небожем у шахи.
Тобі мат, Семене, нарешті сказав він, бо племінник відвернув увагу на няню і зробив невдалий хід, через що так і не зміг викрутитися, а потім повернувся до Гриця. Тимофій не знав, як почати цю не зовсім зручну розмову було одночасно і смішно й ніяково.
Бачиш, мій друже, почав він, ледве стримуючи усмішку, такі речі так просто, на бажання, не роблять, навіть попри те, що бажання взаємне. А це дівчина була чи заміжня жінка?
Дівка, буркнув Гриць.
Ну що ж! Тепер тобі доведеться одружитися з цією дівчиною, серйозно сказав Тимофій.
Семен затрясся від беззвучного сміху йому було забавно бачити, як його дядечко, який мав репутацію жінколюба, змушений читати іншому мораль про те, у чому, найімовірніше, був грішний і сам, хоча Семен не був у цьому впевнений. Та й випадок був більш ніж смішний.
Чого? Гриць навіть зблід. Та не чіпав я її! Я і не встиг нічого! Я щойно прийшов, а там вона, ключниця! виправдовувався хлопець і одразу почав скаржитися: І відразу ціпком мене! Ледь спину не перебила!
Ну, то це й на краще, що не встиг! А то неодмінно довелося б тебе одружити! Адже ти зовсім не кохаєш цю дівчину і явно не збирався повязувати з нею своє життя. Просто запамятай, що ти чоловік, тому зобовязаний поважати й захищати жінок. Це твій чоловічий обовязок. І якщо ти ще раз дозволиш собі таке, то скалічиш чуже життя. А навіщо тобі цей гріх? Будь у таких питаннях більш розсудливим і поводься скромніше. І не забувай, що своєю поведінкою ти ганьбиш товаришів, а вони цього не заслужили. Гаразд, іди, серцеїде!
Гриць полегшено зітхнув, уклонився й поспішив швидше забратися геть.
Покаятися попу не забудь! порадив йому вслід Семен, хихикнувши та уявивши, як обуриться отець Сергій, який був у таких питаннях ще суворішим за няньку.
Грицько до самого свого відїзду з Волховиць обходив і дівчат і Одарку десятою дорогою, щоразу щулився й косо дивився на строгу ключницю.
А незабаром Тимофій зовсім змучився вдома. Якби не Ванда, він уже давно помчав би до Львова, до милої Орисі. Але залишити цю нещасну дівчину лише на піклування Семена, який був узагалі чужим до будь-якого співчуття й навряд чи брав би в долі дівчини участь, він не міг. Тому Тимофій і спрямовував усю свою енергію на те, щоби відмовити Ванду від чернецтва йому було щиро шкода її. Але бідолашна
панночка вперто твердила своє.
Дівчина самовільно почала вставати, щоби показати всім, що вона цілком оговталася після рани, щоправда, ходила повільно, злегка похитуючись. Оксана протестувала, але Ванда її не слухала. Тимофія лякала незвичайна відчуженість її погляду Ванда жила, немов в іншому світі, і справжній, реальний світ її лише стомлював. Точніше, вона не хотіла мати нічого з ним спільного. Коли Тимофій, зневірившись відрадити дівчину, був змушений змиритися з її рішенням і запитав, у який монастир вона хоче піти, то з подивом почув, що Ванда обрала монастир бернардинок у Львові. Дівчина вибрала його тому, що цей монастир був якомога далі від місць, де вона народилася й виросла. А це означало, що рідний край не нагадуватиме їй про горе. Та й сам статут монастиря передбачав практично повну відмову від спілкування із зовнішнім світом навіть із відвідувачами черниці спілкувалися через залізну решітку. «Ох! Нам із нею однією дорогою!» з гіркотою подумав Тимофій, вичерпавши все своє красномовство в умовляннях.
Тому, коли Ванда трохи поздоровшала, Тимофій узяв лише гайдуків свого брата й повіз її до Львова. Сам він одягнувся, як годиться шляхтичу, щоби не привертати до себе уваги невідомо, наскільки співчувають львівяни повсталим козакам, тому вирішив не афішувати те, що він козак, не воювати ж йому з усім містом! Але дорога до Львова минула без пригод ніхто не наважувався напасти на хоч і невеликий, але до зубів озброєний загін людей, та й ближче до Львова було спокійно, адже відлуння смути ще не докотилося до цих країв. Ванда покірливо переносила подорож, ні на що не скаржилася, хоча і відчувала слабкість.