й вибори короля. І лише обраний король справедливо розсудить цю справу, оскільки в його владі судити за злочин проти Вітчизни. Але якщо у присутніх усе-таки є тінь сумніву, то треба допитати самих послів, оскільки моїй канцелярії про цю справу нічого не відомо, а покійний король не раз таємно приймав Хмельницького у своїх покоїках!
Піднялися дебати. Але потім до сейму викликали саме посольство. Матвій зі свого куточка спостерігав за подіями. Коли ввійшли козацькі посли, вбрані в шовк та оксамит не гірше за іншу шляхту, усі замовкли, роздивляючись цих страшних козаків. «Добре, хоч рогів та копит вони не мають!» глузливо крикнув хтось. Проте жарт здався всім несмішним, і тому ніхто навіть не хихикнув. Зате маршалок сейму прямо поставив запитання, що цікавило всіх:
Поясніть нам, чи давав вам покійний король Владислав які-небудь грамоти на привілеї. Чи наказував вам король будувати чайки й готуватися до війни з Туреччиною? Чи підбивав він вас підняти шаблі на братів християн?
Літній козак, вочевидь глава посольства, мовчки обвів поглядом усіх присутніх, подивився на Оссолінського, чиє обличчя не виражало ані страху, ані тривоги, на примаса, який, навпаки, із цікавістю чекав відповіді, і спокійно промовив:
Про що-небудь подібне мені невідомо, і жодних вказівок щодо цього я не отримував. Але якби й були якісь накази чи зносини між покійним королем та його наближеними з козацькою старшиною, то питати про те слід самого гетьмана й усю старшину.
«А цей Хмель далеко не дурень! подумав пан Клесінський, помітивши, як швидко моргнув Оссолінський. Він аж ніяк не дурних людей сюди прислав. Були, найімовірніше, і привілеї й накази. І тепер пан канцлер надзвичайно нервує щодо цього».
Така відповідь не пішла на користь жодній зі сторін: підозри з Оссолінського вона не зняла, а його опонентів позбавила доказів. Тому шляхта, пошумівши на кількох наступних зборах, вирішила прислухатися і до Киселя й до Оссолінського, які наполягали на проведенні з козаками перемовин. Козацьке посольство знову запросили на сейм і зачитали йому відповідь, у якій зажадали негайного звільнення всіх полонених польських шляхтичів та магнатів і припинення всяких воєнних дій, а також повернення артилерії, що була захоплена в боях. А крім того, зажадали від козаків розірвати союз із татарами й терміново відіслати до Варшави всіх призвідників смути, що особливо відзначилися.
Мовчки вислухали козаки цю наказову відповідь і вже хотіли попрощатися, коли зі свого місця піднявся сам примас, архієпископ Мацей Лубенський, і милостиво сказав:
Сейм розглянув найнижче прохання чигиринського сотника Хмельницького й уважає можливим задовольнити його в основній частині скарги. Про це йому повідомить пан Вольський, який буде відправлений у ваш табір під Білою Церквою найближчим часом.
Після цього козацьке посольство покинуло сейм.
Уже після всіх цих хвилювань, коли виїхали всі посольства і козацьке, і польське під керівництвом Киселя для переговорів із Хмельницьким, канцлер спокійно сидів у своєму особняку разом із паном Матвієм. Оссолінському подобалося проводити час у компанії Клесінського той умів красиво лестити, але в міру, не втрачаючи своєї гідності, а це зігрівало душу. Із ним можна було говорити про будь-що, не побоюючись підступу, хоча канцлер чудово розумів, що подільський шляхтич собі на умі. А втім, він потребував заступництва князя, а отже, не піде на зраду. Граючи в шахи, двоє старих пройдисвітів обговорювали всі ці останні події.
За таким рішенням примаса зі справи Хмельницького багато приховується, пане Матвію, говорив Оссолінський, прикидаючи наступний хід. Великопольська шляхта розуміє, що вимоги козаків ніяк не обмежують її інтересів. Швидше навпаки, надзвичайно зацікавлена в посиленні козацтва.
Так, бо більше нікому буде так спритно охороняти південні рубежі Речі Посполитої, якщо всіх козаків знищать. Королята в цьому не такі моторні, як кричать на кожному розі, відповів Матвій. А ще найголовнішим є те, що в них не вийшло звалити твою милість! На що Оссолінський задоволено хихикнув.
Зате тепер ми розєднаємо заколотників! Divide et impera! Козаки, отримавши свої вигоди і привілеї, уже не поспішатимуть воювати, а селяни без них це робити не зможуть. Вони ж хлібороби, а не воїни, відповів канцлер.
«Ага! Сидячи у своїй розкішній норі, ти бачиш тільки краєчок світу, мій канцлере, подумав Клесінський, придушивши смішок. Ніхто не збирається зупинятися на досягнутому! Ополчення ніхто не скасовував, і шляхта вже потихеньку збігається