Ну, це занадто висока ціна за звичайне людське щастя! відповів Оссолінський. Вирішуй це питання зі своєю коханою, а там побачимо. А поки, мабуть, іди. Напишемо листа завтра вранці.
Юрій шанобливо, трохи улесливо, відкланявся й вийшов майже щасливим. Оссолінський усміхнено проводив його поглядом. Насправді канцлер, даючи такі поради своєму секретареві, щиро бажав йому щастя та неодмінно хотів допомогти, адже дійсно відчував до нього прихильність. «Мій секретар має все, щоб улаштувати найвимогливішого тестя молодість, багатство, благородство і блискуче майбутнє. І якого біса цей дурень, Дашкевський, ставить якісь релігійні принципи вище за такий вигідний шлюб? Ніколи не зрозумію таких людей!» подумав канцлер та пішов вечеряти.
А Юрій поспішив до будинку своєї Габріели. Він розумів, що побачити дівчину в нього не вийде, тому вирішив піти іншим шляхом, який лежав через бездонну кишеню Агнешки, служниці його коханої дівчини. Агнешка частенько прикривала зустрічі своєї панни і красеня Юрія, за що останній щедро платив їй. Ось і тепер Юрій розраховував діяти через жадібну служницю. Він знав, що Агнешка щовечора виходить у сад, оскільки там її зазвичай чекає коханий. А пані Дашкевська, матінка Габріели, була надзвичайно суворою щодо таких речей. І замість того, щоби натиснути на служницю, пригрозивши розкриттям її таємниці, Юрій волів чесно платити їй за збереження своєї. Що ж, благородство іноді буває марнотратне!
Цього вечора коханий Агнешки затримувався, тому Юрій безперешкодно переговорив зі служницею й дізнався, що завтра Габріела до опівдня буде вдома зовсім одна, а це означає, що він зможе спокійно поговорити з нею.
Усю ніч Юрій не заплющував очей через тривогу та хвилювання перед майбутньою розмовою. Він був упевненим, що Габріела його кохає, але сумнівався в тому, що вона погодиться на такий спосіб. Уранці Юрій опанував себе і, акуратно написавши всі листи, які надиктував йому князь, поспішив до будинку своєї коханої. Агнешка моторно впустила його, повідомивши, що панна вже чекає. Габріела дійсно чекала Юрія. Але обличчя її було холодне й безпристрасне, а коли хлопець узяв її за руки, вона їх обережно вивільнила та строго промовила:
Юрію, учора мій батько чітко дав зрозуміти тобі, що відтепер між нами неможливі побачення, тому
прошу тебе більш не приходити до мене. А сьогодні я погодилася побачитися з тобою лише для того, щоби самій просити тебе про це.
Але чому, Габріело? Чому? Невже відмова твого батька така важлива для тебе? Адже ми можемо розвязати цю проблему інакше! Хіба для тебе має значення моя релігія?
Ах, та до чого тут релігія?! роздратовано вигукнула дівчина. Не в цьому суть! Хоча... Треба вирішити це питання раз і назавжди. Мій батько відмовив тобі не тому, що ти православний, а тому, що його просила про це я. Він дуже високо цінує тебе, незважаючи на твою релігію, але я не кохаю тебе. Я кохаю іншу людину. Тому і просила батька знайти гідну причину відмовити тобі.
Юрій застиг. Він здивовано дивився на дівчину, у якій для нього містився цілий світ. А тепер цей світ немов валився та розсипався прахом, а він стояв посеред цього хаосу, оглушений і розчавлений її словами.
Не приховую, мені були приємні твої залицяння і стало честю твоє пропонування руки й серця. Одначе я не зможу бути щасливою з тобою, бо ти занадто гордий. Такий, як ти, не для мене. І я вже давно кохаю іншого. Не називатиму його імя. Тобі ні до чого знати...
Досить, Габріело, холодно зупинив її Юрій, згадавши, як ще позавчора вона цілувалася з ним і усміхалася йому, а сьогодні каже, що вже давно його не кохає. Мені зрозумілі твої міркування. Не хвилюйся! Я не вбиватиму свого щасливого суперника, та й не заздрю йому. Дійсно, його доля незавидна! Ліпше бути зовсім самотнім, ніж мати зрадливу кохану. Прощавай!
І Юрій, круто розвернувшись, вийшов, навіть не поклонившись Габріелі. Дівчина відчула досаду відкинутий коханий потрапив не в брову, а в око. «Але якщо я не кохаю його, то чому мушу виходити за нього заміж? Та якщо я його не кохала, то навіщо морочила голову? Навіщо давала надію і змусила принижуватися перед моїм батьком? Ох, якби він не був таким самозакоханим і гордовитим, то цілком можливо, що я обрала б його. А втім, це його турботи! Я не клялася йому в коханні до смерті, як він мені! Переживе! Такий, як він, легко знайде мені заміну», думала панна, не усвідомлюючи, що завдала хлопцеві сердечну рану, яка нескоро затягнеться.
Юрій без оглядки поспішав геть із будинку своєї тепер уже колишньої коханої, коли його наздогнала Агнешка.
Стривай, пане! Мені дуже шкода, що так вийшло. Моя панна ніколи не була вартою тебе.
Навіщо ти мені це говориш? з відразою запитав Юрій, бо якщо раніше жадібність Агнешки його коробила, то тепер служниця викликала в нього огиду. Чи сподіваєшся отримати зайві монети за співчуття?
Ах, ні! Я брала в тебе гроші не з жадібності, а тому, що мені вони були потрібні для посагу, чесно відповіла служниця. Ти завжди був добрим до мене, і я щиро співчуваю тобі. А ще хочу сказати, що не думай про мою панну та не побивайся за нею! Вона проміняла таку добру людину, як ти, на крилатого гусара, і марно, бо вона з ним ще наплачеться! І прошу тебе, милостивий пане, не тримай на мене зла! Дай, Боже, тобі щастя й успіху, тому що ти їх заслужив! з цими словами Агнешка вклонилася йому й побігла назад.