Поруч з Орисею вже влаштувалася Надійка, мнучи мережива на її сукні.
Ой, а де ти так сукню забруднила, панночко? запитала дівчинка, указуючи на спідницю.
Кшисю, дай мені іншу сукню. Це кров пана Павловського, зітхнувши, сказала дівчина й пішла перевдягатися. Орисі знову стало сумно, її душу охопила жалість до нещасного Лешека.
У Барі військо Кривоноса простояло ще два дні. Увесь цей час Орисю ретельно охороняли козаки, бо гайдуки Клесінського втекли, злякавшись його гніву за те, що недогледіли панну. Кшися лякалася такої охорони й остерігалася зайвий раз вийти на подвіря. Але Орисю не бентежило таке сусідство, та й приставлені до неї вартові були шанобливі й мирно сиділи у дворі священика, то граючи на кобзі, то в карти або кістки, і влаштовували набіги лише на кухню Степаниди, якій довелося їх годувати. А втім, поважна й пухкенька матінка надзвичайно раділа такому сусідству та грайливо хихотіла з козаками, мимоволі згадуючи молодість. А ввечері другого дня зявився Максим.
О, нарешті вся орава розбіглася! Як ти тут жила? Я від них із глузду зїхав би й перестріляв усіх до бісової матері! Гаразд, мовчу-мовчу! Пожартував я! весело сказав Максимко, помітивши, що дівчина строго насупилася від його слів, а потім запитав. Куди тебе відвезти, Орисю? Ти придумала? Ми завтра йдемо на Камянець . Ти не можеш поїхати з нами. Адже ми йдемо воювати.
Та я це й сама розумію! І не прагну бути присутньою за таких обставин, скривилася Орися. Ми порадилися з Михайликом і вирішили повернутися до Волховиць. Залишатися тут я не хочу.
Якщо вони не розорені. А якщо їх уже немає, що тоді?
Тоді оселимося в отця Сергія, нашого священика, відповіла Орися. Він прихистить нас.
Ну, добре, тоді завтра вранці я заїду по тебе, сказав Максим.
Наступного ранку у дворі пролунав шум, і в будинок священика увійшов сам Кривоніс. Кшися злякалася і шмигнула в куток, отець Феодосій зробив смиренне обличчя й безуспішно спробував підібгати своє черевце, торопіючи перед грізним козацьким полковником. А матінка Степанида, навпаки, підійшла ближче і, розкривши рота, роздивлялася полковника оце вже пощастило так пощастило, сам Кривоніс у її дім завітав! «Сусідки луснуть із заздрощів! Треба ж, який він! Оце чоловік так чоловік! Ставний який! От би з таким... Ой! Та про що це я, дурепа грішна, думаю!» подумала матінка й одразу сама засоромилася своїх недоброчесних думок, які почали відвідувати її відтоді, як на її обійсті зявилися сторонні чоловіки.
Полковник чемно привітався з Орисею, а дівчина привітно всміхнулася у відповідь. Страх її перед Кривоносом уже минув, бо Орися особисто переконалася, що не такий уже і страшний козацький отаман, як його малюють.
Ти впевнена, дочко, що в маєтку тобі буде безпечно? запитав Кривоніс. Якщо не впевнена, то я ліпше заберу тебе із собою.
Спасибі тобі, пане, але гадаю, що найкраще все-таки повернутися туди. І крім того, нам з Михайликом більше нікуди їхати. А перебуваючи з тобою, ми тільки заважатимемо. Та й недобре це.
Кривоніс покосився на Михайлика. Підліток не зніяковів, не злякався, навпаки, спокійно і без емоцій дивився на полковника.
Отже, ти племінник Тимофія? запитав його Кривоніс, спохмурнівши йому стало шкода худенького та слабкого підлітка, якого батько так бездумно залишив самого в цей буремний час.
Михайлик кивнув.
А де ж твій батько?
Поїхав воювати з дядьком, пане полковнику, відповів хлопчик.
Ну що ж! Шкода тільки, що він вас самих зоставив, сказав Кривоніс. Я залишу з тобою, дочко, сотню своїх хлопців для охорони. Так мені спокійніше буде.
Спасибі тобі, пане полковнику. Дай Бог тобі здоровя й бережи тебе Пречиста Діва! ласкаво відповіла Орися.
Кривоніс приязно їй усміхнувся і, обнявши дівчину за плечі, по-батьківськи поцілував у чоло.
Це добре, що ти не тримаєш на мене зла, доню. А Тимофієві, коли побачу, то перекажу,
що ти жива і здорова. На весілля мене не забудьте запросити! весело напросився полковник.
Це буде для нас великою честю, якщо ти, пане, на наше з Тимофієм весілля прийдеш, усміхнулася Орися.
Тебе відвезе Максим. Бережи тебе Боже, доню! відповів Кривоніс і, низько поклонившись їй, вийшов із дому.
У дверному отворі відразу зявилася симпатична пичка Максима: «Ну що? Їдемо!»
Орися з Михайликом попрощалися з отцем Феодосієм і його галасливим сімейством. Паніматка Степанида розридалася, прощаючись із постояльцями, соковито розцілувалася з Кшисею шкода їй було втрачати таку подружку, чиї схильності збігалися з її власними. Але нічого не поробиш!
Орися їхала з Бара зі змішаним почуттям їй одночасно було і страшно тут бути, і шкода оставляти місто. Невідомо, чи цілий будинок у маєтку, що буде з ними далі, але тут залишатися однаково не хотілося. Надто вже страшні спогади навіває Бар.
Розділ ХХII. КОЛИ В СЕЙМІ БАГАТО ЖАДІБНИХ ДУРНІВ...
Дійсно, Юрія не вабили гарні дівчата його серце давно належало тій єдиній, яка рано чи пізно зявляється в житті кожного молодого чоловіка. Тільки одна справа, коли серця закоханих належать одне одному, і зовсім інша як дивляться на цю прихильність їхні батьки.