Максимко раз у раз поглядав на супутницю дівчина з незворушним, серйозним обличчям ішла поруч із ним, але молодий гульвіса нюхом відчував, що вона збентежена. Тому Кривоносенко ніжно стискав долоню дівчини та міркував, про що таке веселе завести з нею розмову, але, як на зло, саме зараз йому нічого на думку не спадало. Коли обоє дійшли до коша, їх помітили товариші Максима.
Дивіться, ледь сонце встало, а Максимко вже з дівкою! От бабій! Де знайшов красуню? запитав хтось, і козаки весело розсміялися.
Там де знайшов такої вже немає! віджартувався Кривоносенко.
Орисі стало ніяково від того, що козаки її оцінювально роздивляються, і вона опустила обличчя, намагаючись не дивитися по сторонах. Аж раптом один із козаків безцеремонно схопив дівчину за руку й повернув до себе обличчям, аби краще роздивитись.
От правду люди кажуть: хто рано встає тому Бог подає! сказав він, беручи Орисю за підборіддя й розглядаючи її обличчя. Справді, вродлива дівка! Наче яблучко медове так і тягне покуштувати!
Ану, прибери лапи від моєї дівки! гнівно гаркнув Максим і грубо відіпхнув нахабу. Я знайшов, отже, вона моя тепер, тож нема чого моє добро й лапати! Свою шукай та лапай, а заразом і куштуй!
На такі слова козаки знову зареготали, а хтось викрикнув: «А ти вже поласував красунею, що крутишся біля неї, наче кобель? І коли ти тільки все встигаєш?!» Від цього паскудного жарту козаки зареготали ще голосніше, Орися запашіла із сорому, а Максимко анітрохи не зніяковів і пекти раків не збирався. Навпаки, він гордовито і двозначно усміхнувся приятелям, по-хазяйськи обійняв дівчину за талію й задоволено повів до намету свого батька.
У наметі вже стояв глечик свіжого молока та смажені яйця вочевидь, Кривоносенко устиг моторно все влаштувати із самого ранку. Орися поїла з більшим апетитом, ніж учора, а Максим улаштувався снідати поруч із нею, але не так їв, як базікав безупинно, бо був не лише жорстоким воїном, а ще й веселим та дотепним хлопцем. Таким дотепним, що зумів змусити Орисю розсміятися його жартові. Полковник Кривоніс увійшов у свій намет, коли молоді люди вже закінчували сніданок.
Доброго ранку, панно. Бачу, тобі вже краще, ввічливо сказав полковник і відразу спохмурнів, адже не міг не помітити, що син треться біля чужої нареченої та пряде їй оченятами. Максиме, а ти чого шкіришся біля панночки? суворо запитав він.
Та маю право, батьку! незворушно й нахабно відповів той. Я ж ніби як урятував її, отже, мій обовязок і розважати і доглянути, щоби дівчині зручно було й вона нічого не потребувала. А зараз ми вже поснідали, і я відвезу Орисю до її родичів.
Ліпше скромніше поводься! сухо сказав Кривоніс. Візьми хлопців, аби постерегли дівчину й ніхто не скривдив! Ми ще два дні тут табором стоятимемо.
Після сніданку Максимко повіз Орисю в місто, посадивши із собою на коня.
Та я й сама можу верхи їхати, сказала Орися, бо Максим нескромно притулився до неї та ніжно обійняв за стан, водночас заглядаючи їй в обличчя через плече.
Та коли я ще з красивою дівчиною на коні проїдусь?! хихикнув Максимко. Я з такими красунями зроду не їздив! Тож не можу не скористатися нагодою.
Тоді не притискайся до мене так тісно, насупившись, суворо відповіла Орися.
А тобі шкода, чи що? весело запитав молодий козак. Я ж тебе не покусаю!
Орися насупилася й відвернулася, чим викликала сміх у Максима. Він швидко довіз її до будинку священика. Щойно вони вїхали в обійстя, як із будинку висипало все численне сімейство священика й Михайлик із Кшисею. Усі вони оточили Орисю тісним кільцем та почали обіймати, водночас здійняли такий галас і так бурхливо висловлювали свою радість, що Максим не витримав.
Ану геть! Розчавите! безцеремонно розштовхуючи всіх, він пробрався до дівчини й узяв її за обидві руки. Орисю, я залишу тут пятьох хлопців для охорони мало що може трапитися. Якщо тобі щось знадобиться, то дай мені знати Та ну, провалюйте всі! Бісенята, гаркнув Максим, бо ззаду на нього напирали й тіснили дітлахи, прагнучи пробитися ближче до улюбленої панночки. Через декілька днів ми підемо звідси. Подумай, куди тебе треба відвезти.
Спасибі тобі, Максиме, відповіла Орися, усміхнувшись.
Той підморгнув їй, задерикувато всміхнувся у відповідь і, нарешті, поїхав. Пятеро козаків розташувалися у дворі будинку священика, а Кшися і Степанида повели Орисю в дім. Паніматка навіть розплакалася з радості, що панночка повернулася здоровою та неушкодженою.
Господи Ісусе! Як ми злякалися, коли дізналися, що козаки взяли замок! голосила Кшися. Ми не знали, що й думати жива ти чи загинула, моя панночко! Пан Матвій усе правильно розрахував ані
церкви, ані будинку батюшки не чіпали. Але як же ти врятувалася? Ми чули, що там усіх убили.
Орися зітхнула й повідала практично про всі свої пригоди, промовчавши лише про освідчення пана Лешека.
Хто міг би подумати, що Павловський здатний на таке благородство! з подивом промовив Михайлик, вислухавши дівчину. Ніколи не подумав би про нього таке! Царство йому Небесне!
Треба ж! А про цього Кривоноса таке говорять, що й подумати про те страшно! А виявляється, не такий уже він і жорстокий, як про нього розповідають! промовила Степанида, радісно подумавши про себе: «От тепер буде чим сусідок здивувати! Адже я все дізналася з перших рук! Сьогодні ж побіжу й усім усе розповім!»