Ну ти і сволота, сказала Гелена з презирством. Ти торгуєш благочестям гірше, ніж торгує собою остання шльондра! Вінчай, і лишень спробуй бовкнути зайве або скаржитися кому-небудь, відразу дуже гірко пошкодуєш про це! і пішла до притвору, де її чекали Ліора та два молодих козаки.
Батюшка визнав можливим освятити ваш шлюб! урочисто промовила Гелена.
Марко хмикнув, Влад глузливо посміхнувся, дивлячись на попа, який обережно виглянув у притвор, немов побоюючись, що його тут покусають. Ліорі стало страшно: «А раптом Бог розгнівається на мене? Адже я... Та хіба я щось погане роблю? І хіба мене Бог осудить за те, що я хочу вийти заміж за коханого чоловіка? Яка різниця, за яким обрядом це станеться!» подумала жінка.
Отець Антоній почав виконувати обряд. Перелякана і збентежена Ліора за звичаєм тричі обмінялася з Владом обручками, а потім вони обидва зробили крок під покров храму.
Марко галантно подав Гелені руку зі словами: «Прошу, пані гетьманше!» «Зовсім як Красунчик!» шепнула йому пані Хмельницька, пустотливо блиснувши прекрасними очима й укладаючи свою ручку в його долоню. «Та ну, мені до нього далеко!» придушивши смішок, шепнув Марко. «Не прибіднюйся!» теж пошепки відповіла Гелена, уважно спостерігаючи за таїнством.
Дивовижним було це вінчання! Порожня церква, освітлена свічками з потемнілими іконами, святі лики з яких дивилися на здійснюване таїнство шлюбу з добротою, немов благословляючи незвичайну пару, переляканий священик і не менш перелякана наречена, задоволений наречений і двоє нахабних глядачів.
Ліора, яка вперше опинилася у православному храмі та ще й брала участь в одному з християнських таїнств, відчувала себе немов у іншому світі. Вона боязко хрестилася слідом за Владом, не зовсім уміючи це робити правильно, але батюшка волів за краще цього не помічати. Раніше молода єврейка нізащо не посміла б піти проти звичаїв і законів свого народу, боячись гріха, але з деяких пір багато що для неї перестало мати значення людська думка, релігійні звичаї та забобони. Для Ліори тільки цей козак і її маленька донечка стали сенсом життя й містили в собі цілий усесвіт.
А Владові взагалі було байдуже на якісь там церковні принципи й заборони він стільки гріхів скоїв у своєму житті, що одним більше, одним менше однаково раю не бачити.
До кінця обряду отець Антоній уже заспокоївся, осмілів, пригадавши, що йому ще й грошей обіцяли за це заплатити, тому навіть знайшов у собі сили прочитати молодятам маленьку повчальну проповідь про те, як слід ставитися християнському подружжю одне до одного. А читати проповіді він був майстер, хоча й не вмів почерпнути з них щось корисне для самого себе.
Влад задоволено вислухав поздоровлення Гелени та Марка, щедро заплатив отцю Антонію, який одразу поспішив забратися подалі, і повів свою дружину з церкви з таким гордим і щасливим виглядом, немов вів саму польську королеву.
Уже у дворі Гелена шепнула Ліорі, що накаже своїй служниці всю ніч наглядати за її донькою і, підморгнувши, утекла до хати, де її теж чекав чоловік. А Ліора, досі не памятаючи себе після вінчання, збентежено пішла до своєї маленької кімнатки, де її вже чекав коханий чоловік.
Удосвіта Влад, попрощавшись із дружиною, тихо вислизнув із дому через чорний хід, аби не привертати зайвої уваги. І зразу потрапив до рук гетьманської охорони. Однак Влад зрозумів, що краще здатися, оскільки нічого поганого не зробив, а гетьман його неодмінно відпустить. Соромитися йому теж було нічого він же від дружини йде, а не від коханки. Щоправда, йому не хотілося стати предметом усяких непристойних жартів, але все ж він уважав за краще дати себе скрутити,
ніж влаштовувати бійку, з якої неодмінно вийшов би переможцем. Утім, козаки, що несли варту, його впізнали, бо Влад був частим гостем на гетьманському подвірї. А дізнавшись, чому він тут у таку рань, зареготали. Влад стоїчно витерпів і поздоровлення, і жарти, і регіт. А потім безперешкодно залишив будинок Хмельницького. «Ох, як шкода, що мені треба їхати! думав він, прямуючи до будинку Завади. Не хочеться залишати Ліору так швидко!»
А через дві години Влад із Марком покинули Чигирин. Тепер Влад міг не турбуватися про Ліору з Ревекою красуня єврейка була його цілком законною дружиною, а Гелена пообіцяла, що залишить її жити в себе, доки він не повернеться.
Розділ ХХI. БАР
Ці чутки посилено поширювали біженці, які ховалися в безпечному та мирному Барі, шляхтичі, євреї, католицьке духівництво, часом сильно перебільшуючи їх та роздмухуючи до абсурду.
Особливий страх у біженців спричиняли імена козацьких отаманів Кривоноса, Ганжі, Морозенка їм приписували неймовірні звірства та грабунки. З не меншим жахом та відразою люди розповідали про страшну розправу й нелюдські тортури, які вчинив над невинними й беззахисними містянами князь Вишневецький у Погребищах та Немирові. Навіть сама польська шляхта жахнулася його безбожності та жорсткості, прозвавши Скаженим Яремою.
Але особливий захват у ненависників князя викликали відомості про те, що Вишневецького на Волині успішно переслідує Кривоніс. «Ганяє Ярему, мов скаженого пса! І правильно! Він і є скажений! Катюзі по заслузі! казали деякі, особливо обурені звірствами князя містяни. Це що ж виходить якщо лише один полковник Хмельницького так ганяє цього ката, то що ж тоді буде з усіма ляхами, коли сам гетьман зі своїм військом на них піде?!» Насправді бої між Вишневецьким і Кривоносом відбувалися з перемінним успіхом. Подейкували, що в бою під містечком Махнівкою козацький полковник відважно викликав князя на двобій і ледь не вразив його списом, але той устиг ухилитися й утекти. Кривоніс метався Брацлавщиною та Волинню, наздоганяючи Вишневецького, але щоразу князю вдавалося вислизнути від нього, водночас його військо несло незліченні людські втрати. Утім, войовничий Вишневецький не сумував, зализував свої рани, набирав свіжі сили і знову йшов шукати свого супротивника.