Ну, я ж обіцяла! пихато підібгавши гарні уста, відповіла пані Хмельницька.
Отець Антоній, одягнений у білу ризу, уже чекав їх у притворі, де Ліора і Влад мали спочатку побратися, а потім вінчатися, але коли благочестивий батюшка побачив наречену, то неймовірно розгнівався.
Що?! Ти що це замислив, грішнику?! Вінчатися з жидівкою? Та ти опоганюєш храм Божий! заволав поважний і пузатий піп, оскільки добре знав, чиєю дочкою є Ліора.
Воно тобі треба, що я замислив? Я тобі не за те плачу, холодно відповів Влад. Вінчай нас!
Та я на тебе єпитимію накладу! Я тебе анафемі передам! Негідник! Із христопродавцею вінчатися! Геть звідси! волав надзвичайно скандалізований отець Антоній.
Влад миттю озвірів. Ліора дуже злякалася, спробувала втекти, але він різко й майже грубо утримав її за руку. «Стій тут!» строго наказав Влад, а потім підійшов до попа і, міцно вхопивши того за густу бороду, приставив до черева батюшки кинджал.
Не репетуй! Не біля корчми. Ти негайно нас повінчаєш і запишеш усе, як належить, інакше я тобі кишки випущу, прошипів Влад.
Та навіщо? холодно сказав Марко, заходячи з боку й дістаючи свій турецький кинджал із дорогим руківям. Ліпше йому бороду обріжемо. Він її, мабуть, із самої семінарії ростив! А потім потроху почнемо його самого шматочками нарізати, а що голосніше волатиме, то більші шматки відрізатимемо. Ти, батюшко, краще не викаблучуйся нам скоро воювати й чекати, поки ти передумаєш, ніколи. А людям повінчатися треба. Грішно відмовляти в такому благочестивому бажанні, як подружнє життя.
Ви що, безбожники, творите?! Хіба на вас хреста немає?! Нечестивці! заволав батюшка, смертельно злякавшись. Воно й не дивно: Влад сам собою був страшним через шрам, а коли гнівався, то ставав ще страшнішим, а холодний спокійний тон Марка не залишав нещасному попу сумнівів у тому, що цей гордовитий козак неодмінно виконає свою погрозу. Отець Антоній був відчайдушним боягузом і аж ніяк не горів бажанням надіти вінець мученика за церковні принципи. Я гетьману все розповім! Він вас швидко приструнить.
Ну, тоді ми тобі спочатку язика відріжемо, а то я бачу, що він у тебе в пащі не поміщається! гаркнув Влад, боляче смикнувши священика за бороду.
Ану відпустіть попа! наказала Гелена. Дивіться, як ви його налякали! Він і молитви, мабуть, усі забув від страху. Отче, ходімо зі мною, я тобі розповім, як годиться в таких випадках учиняти.
Гелена, узявши до смерті переляканого священика за руку вище від ліктя, утягнула його всередину храму й неголосно запитала:
Чому їх не можна вінчати?
Т-так т-тому, що н-не м-можна, заїкаючись, пробелькотів нещасний священик, переводячи дух. Пані! Я ж припис порушу! Адже ти, пані, знаєш, що покійним митрополитом заборонено християнам з євреями справу мати ні працювати в них не можна, ні купувати в них мясо, ні їсти з ними за одним столом! Та як же я їх повінчати можу? Вона ж не хрещена! От якби вона похрестилася, то тоді жодних перешкод, хоч би вона й татаркою була.
Ну потім вона похреститься. Та й хто знатиме, що вона не хрещена?
Ні! Не можу я так! категорично відповів священик. Не можу я переступити через приписи!
А як же ти мене з гетьманом зовсім недавно вінчав? з невинним виглядом запитала Гелена.
Так цеє... отець Антоній замявся, не зовсім розуміючи, як ця подія стосується шлюбу християнина та іудейки.
То виходить, що ти теж порушив церковний припис і статут, украдливо сказала Гелена. Отже, гетьмана зі мною повінчав, попри те, що Чаплинський досі живий! Що ж ти дружину, коли живий чоловік, з іншим мужчиною вінчав?
Ну, та ви ж усі християни,
а вона іудейка! не особливо логічно спробував викрутитися батюшка. Та і як я самому гетьману відмовлю? Та й ваш шлюб із цим ляхом можна визнати недійсним, він же тебе, пані, ніби як присилував! вигукнув нещасний священик, розуміючи, що потрапляє в замкнуте коло.
То ти її запиши як православну й усе! порадила Гелена.
Та ну що ти таке, пані, кажеш? обурився отець Антоній. Та як я можу таке неподобство вчинити?!
Ну, тоді я розповім гетьманові, як ти про нього говорив, коли він в опалі був, весело підморгнула йому Гелена, але водночас блакитні очі гетьманші недобре блиснули.
Отець Антоній помертвів він дійсно погано говорив про Хмельницького, коли того всі переслідували, щоби його не запідозрили у співчутті бунтарям. І звідки ця Чаплинська тільки дізналася про це?!
То ти повінчаєш цю пару, чи нам тут до ночі стояти? нетерпляче запитала Гелена.
Так! вигукнув нещасний піп, адже зрозумів, що йому набагато легше повінчати цих двох, ніж розраховуватися за свою легковажність.