Дуже шкода, що ви не встигли на наше весілля. Ну що ж, зате ви, соколики мої, зробили велику справу, сказав Хмельницький, не збираючись посвячувати дружину в усі ці подробиці політики й дипломатії. Де ви зупинилися? Ніде? Ну, тоді оселитеся в козака Завади. У нього тепер і Влад живе, тож вам там буде весело. Ідіть!
Хлопці вклонилися спочатку Гелені, а потім гетьману. І зробили це без жодної поганої думки Тимофій із дитинства був привчений ставитися до жінок із повагою та пошаною і практично ніколи не зраджував цій звичці, тому й поклонився Гелені першій, а Марко машинально вклонився за ним слідом. Зате пані Хмельницька це знову відзначила й не могла не зрадіти.
З усіх твоїх наближених ці двоє найбільш достойні та віддані! сказала вона чоловікові, щойно молоді козаки вийшли. Вони набагато кращі за всіх тих блюдолизів, що оточили тебе, ледь ти домігся успіху.
Вони були зі мною від самого початку, коли мене всі переслідували й цькували, усміхнувся Хмельницький. І мають лише одну ваду обидва дуже молоді, тому занадто незалежні та гарячі, часто діють за велінням серця й зовсім позбавлені честолюбства. Із них ніколи не вийде правильних підлабузників, таких, що діють тільки задля своєї користі. Але, напевно, лише завдяки цьому я й можу на них покладатися.
Отже, роби так, аби ці двоє козаків завжди були до тебе якомога ближче! Мені так буде набагато спокійніше, я менше тривожитимуся за тебе і твоє життя, мій коханий гетьмане! сказала Гелена, поклавши свою білу ручку на плече чоловіка.
Для неї було щастям, що Богдан, відкинувши мораль і людське засудження, не зробив її своєю коханкою, а поєднався з нею законним шлюбом. Ну, майже законним. Гелена щиро кохала Хмельницького й тому, уже один раз переживши з ним розлуку, їй було нестерпно страшно знову втратити Богдана. Її дратувала велика кількість підлабузників поряд із її чоловіком, і вона побоювалася, що вони можуть зрадити
його заради власної користі.
Як накажеш, пані гетьманша! усміхнувся їй Хмельницький.
Він розумів, що багато ховалося за цими словами Гелени і добродушність, що причаїлася в глибині її душі, і марнославство, і бажання впливати на чоловіка. А як відомо, часто доля простих людей залежить від прихильності до них коханих їхніх правителів. Богдан, звичайно, розгадав бажання своєї дружини вплинути на нього, але в цьому разі відмовити їй або осадити не посмів, оскільки тут їхні бажання збігалися.
Однак із жалем бачив Хмельницький і те, що має рацію його молода дружина певна частина козацької старшини шукає власну вигоду, і йому треба зважати на них, оскільки його можуть і прибрати зі свого шляху честолюбні полковники. Ось і тепер, дві гучні перемоги дали підставу багатьом із них уважати, що слід укласти перемиря з поляками, оскільки тепер неодмінно підуть зміни на краще у становищі насамперед самої козацької старшини. Але не це було метою Хмельницького він не заради цього починав боротьбу. «Я писав у своєму універсалі: «Всю Україну в ляхів відберу!» і просто зобовязаний відібрати, а не зробити рабський нашийник менш тугим, думав гетьман. Та й ніколи не буде з ними миру. Ніколи! Бо шляхта ніколи не визнає нас за людей. А цей лист... Нічого втішного й корисного в ньому не буде навіть можна його й не читати, і так усе зрозуміло. Однак треба виграти час, щоб усунути загрозу нападу з боку Московії».
А Тимофій із Марком, вийшовши у двір гетьманського будинку, зустріли Ліору. Точніше молода єврейка сама їх чекала. Жінці хотілося ще раз висловити свою вдячність, тому, помітивши Тимофія, вона підійшла до нього.
Добрий день, пане! скромно привіталася Ліора, поклонившись йому і не маючи сміливості звернутися просто на імя.
Я щасливий бачити тебе в доброму здоровї, Ліоро, усміхнувся Тимофій, кланяючись у відповідь і, вірний своїй галантності, цілуючи їй руку, чим дуже збентежив. А головне, що ти ціла й неушкоджена! Як твоє життя тут? А як твоя дочка?
Дякую, пане, ми дуже вдячні тобі за турботу про нас, ласкаво промовила Ліора. І я рада бачити вас обох живими після такого важкого бою. А живемо ми з донькою дуже добре, ні в чому не знаємо нужди завдяки тобі, пане, і пані Чаплинській, ой, точніше Хмельницькій.
Тимофієві мимоволі знову згадався той жахливий вечір, коли він із шаблею в руці розганяв розгніваних містян, і його дуже порадувало те, що Гелена дотримала свого слова Ліора мала набагато кращий вигляд, ніж два місяці тому. З жінки було видно, що після пережитого страхіття вона помалу оговтується зник зацькований, переляканий погляд, вона припинила боязко поводитися і стала трохи жвавішою. Та й Гелена, приховуючи національність жінки, видавала її за свою наближену.
Ще трохи поговоривши з Ліорою, обоє друзів вирушили до козака Завади, того самого, до якого направляв їх Влад ще минулої осені, де нарешті зустрілися зі своїм приятелем. Невідомо, хто більше був радий зустрічі сам Влад чи Марко з Тимофієм. А ще обидва приятелі помітили, що з їхнім вічно холодним та відлюдним приятелем щось трапилося він став мякшим і частенько мрійливо дивився вдалину.
Що з тобою, Владе? не витримав Тимофій, коли ввечері приятелі сиділи втрьох біля хати старого козака. Тебе немов підмінили! Чого це ти весь час такий замислений?