Але розповісти йому про себе було нічого, тому хлопець здебільшого відмовчувався або йшов геть.
Ліора інтуїтивно здогадувалася, що причиною такої відлюдності її пацієнта стало пережите раніше таке саме горе, яке спіткало і її. В одну мить утративши всю свою родину, вона змогла зрозуміти Влада, відчути те саме, що раніше відчував він. Однак молодий козак, вочевидь, зміг упоратися зі своєю життєвою трагедією, а Ліора ніяк не могла опанувати свою тугу й біль від утрати, не знала, що їй тепер робити і як жити далі. Тільки маленька Ревека утримувала свою маму від повного відчаю, а товариство цього молодого козака зігрівало їй душу. У метушні того страшного вечора Ліора не помітила його шраму, звернувши увагу лише на цілу половину обличчя. А згодом шрам не лякав її, а тільки викликав співчуття: «Може, якби його лікували правильно, то цей шрам був би тонший і не так впадав би в очі. І цей козак не так би через це страждав», думала Ліора, крадькома поглядаючи на Влада, сама не помічаючи, що він починає їй подобатися.
Рана від утрати свого чоловіка Натана не була глибокою й затягнулася в серці жінки швидко та давно. Ліора його не кохала, але відчувала дружнє ставлення. Їхні батьки домовилися про шлюб, особливо не питаючи думки своїх дітей. Але загалом молоді люди змогли знайти спільну мову, і їхнє сімейне життя пройшло б у мирі та злагоді, якби не раптова хвороба Натана, а потім і його смерть. Ліора погорювала, але майбутнє материнство повністю відвернуло її думки від смерті чоловіка.
А зустрівши Влада, Ліора, не скута волею батьків та надана в розпорядження самій собі, відчула до козака спочатку духовну спорідненість, яка поступово переросла в кохання. Утім, жінка розуміла, що не може бути між ними нічого занадто багато їх розділяє, дуже вже вони різні. Тому намагалася не видати своїх почуттів, коли Влад на неї дивився. А дивитися на неї він почав часто.
Нарешті настав той день, коли Влад повністю видужав, за всіма строками його перелом уже мав зростися. Рука його, довгий час позбавлена рухів, погано слухалася, одначе молодий козак вирішив їхати до товаришів.
Перш ніж відправитися в дорогу, Влад зважився порозумітися з Ліорою, тому напередодні відїзду пішов до її кімнатки. Влад усвідомлював, що зобовязаний цій єврейці життям, але ця обставина давно перестала його мучити так, як перші дні. Якось занадто спритно посміялася над ним доля жорстокість єврея-орендаря забрала в нього родину, зруйнувала його життя, отруїла ненавистю й болем дитинство та юність, а тепер єврейка врятувала від смерті й виходила його.
Я завтра їду, Ліоро, сказав Влад і з трепетом помітив, як вона посумнішала. Йому захотілося сказати їй щось приємне, якось висловити свою вдячність, але важливі слова не спадали на думку. Влад трохи помявся, а потім усе-таки зважився. Він узяв руку Ліори й підніс до своїх губ цей бабій, Красунчик, завжди так робив, коли кого-небудь спокушав якщо в його друга це спрацьовувало, то вийде й у нього. Я дуже вдячний тобі за те, що ти вилікувала мене.
Ліора зніяковіла, спробувала відняти руку, але Влад міцно стиснув її. Зібравшись із духом, він запитав:
Якщо в цій війні смерть пощадить мене, то, я тут подумав, чи не будеш ти рада бачити мене знову?
Молода жінка підняла на нього свої темні очі, але потім опустила, щоки її трохи порожевіли, і вона тихо відповіла:
Я буду тільки рада, якщо ти провідаєш нас із дочкою, пане.
Ти не так зрозуміла мене, Ліоро. Я хочу приїхати не для того, щоби провідати, а для того, щоб... тут Влад запнувся, подумки лаючи самого себе за те, що в такий важливий момент і двох слів звязати не може. Як сказати їй про те, що він розраховує на її прихильність? Але Ліора сама все зрозуміла.
Пане, для мене це честь, але ж я єврейка, удова з маленькою дитиною на руках. А ти вільний козак. Навіщо тобі така дружина, як я? У нас немає майбутнього, тому що ми надто різні. Та й люди не зрозуміють як це православний козак одружився з єврейкою?
Та пішли всі до біса! раптом вибухнув Влад. Чому я мушу жити й озиратися на людей? Наплювати мені на всіх! Це моє життя! Наше з тобою! Але якщо я не подобаюся тобі чи неприємний через пруг , то скажи прямо, а не шукай відмовки! гаркнув він так, що Ліора здригнулася. Вочевидь, Влад від надлишку почуттів не зметикував, що коли сватаються, то горлати зовсім не обовязково.
Ні, що ти! Не в цьому річ. Просто я думаю, що це в тебе хвилинний порив і...
Ти не віриш мені, що я покохав тебе? запитав Влад і сам злякався своїх слів, бо до нього самого тільки тепер дійшло, що він дійсно кохає її.
Ліора запашіла, підняла на нього очі і пробелькотіла:
Ні, я вірю, але я...
Тоді дочекайся
мене! перебив її Влад. Яка різниця, що ти єврейка, а я українець! Хіба це перешкода для того, щоби бути разом?
Ліора, ховаючи очі, боязко пригорнулася до нього. А ось тут Влад остаточно розгубився а далі що робити? Цілуватися, чи як? А цілуватися він зовсім не вмів. Він збентежено обійняв кохану жінку, міцно притиснувши до себе, боязко торкнувся губами її щоки, але тут його перервав вибух реготу. Гелена, спостерігаючи за парою, реготала до сліз, прихилившись до одвірка. Ліора відскочила від Влада, мов ошпарена, спалахнула, наче варений рак, а потім вибігла з кімнати. А той, розгублений, осміяний, зі злістю дивився на пані Чаплинську, яка просто зайшлася від сміху.