Голуб спохмурнів.
Я подумаю, буркнув він.
Ні, ти завтра ж знайдеш Тимофія і скажеш йому, що згоден на їхній шлюб! гнівно вигукнула Агафія. І не смій мені відпиратися й викручуватися! Ти і так накоїв чимало лиха! Зроби хоч щось добре! Особливо коли йдеться про щастя твоєї дочки! і вийшла, залишивши Федора здивованим і розгубленим щодо того, що його дружина, виявляється, уміє показувати характер.
А Марко й Тимофій повернулися до коша вже пізно ввечері, обидва втомлені після тривалої подорожі, і дізналися, що гетьман відбув до Чигирина. Тоді обидва приятелі вирішили насамперед відіспатися як слід і хоч один день відпочити, а потім поїхати до свого гетьмана. Утім, наступного дня в козацькому таборі несподівано зявився Голуб. Тимофій і Марко спокійно обідали у своєму наметі, полотнища якого були відкинуті, і тому помітили його першими.
Дивись, мій вітчим плентається! презирливо сказав Марко. Невже вистачило розуму й нахабства прийти скаржитися?
Ну, скаржитиметься він, найімовірніше, на мене, промовив Тимофій. І якоюсь мірою він має рацію. Я шкуру спустив би з того, хто посмів би вкрасти в мене дочку!
У чужому оці соломинку ми бачимо, у своєму не помічаємо й колоди! хихикнув Марко. Але ти, мій друже, ніколи не вчинив би зі своєю донькою так, як він. Проте нічого він не доведе! Лише ганьби не обереться!
Однак Голуб прийшов не
скаржитися. Він розшукував двох молодих козаків з інших причин. Після розмови з Агафією, а точніше під її тиском, Федір вирішив поступитися. «Хай уже одружуються! Бог із ними! Може, так дійсно буде найкраще для донечки! Головне, що вона жива! Нещасна моя дівчинка! А ще цей мерзотник сам говорив, що кохає її, отже, не скривдить! Та якби він і справді погане на думці мав, то ніколи не розповів би про все це. А як тепер донечці жити після всього? Люди ж її засміють! Немає виходу! Їм треба тільки одружитися!» думав старий чоловік, притуляючи до своїх синців лікувальні примочки.
Голуб «просочився» до намету, але хлопці навіть не підвелися з-за маленького столика, за яким обідали. Молоді люди навмисно спокійно сиділи, гордовито поглядаючи на відвідувача, бо обидва були досі на нього злі.
Добрий день, панове! сухо і зніяковіло сказав Голуб, відвертаючи свою фізіономію, усю в синцях і саднах.
І тобі день добрий, пане Голубе! відповів за двох Тимофій, бо Марко взагалі відвернувся. Обидва козаки гордовито й холодно трималися з бідолашним Федором.
Я тут прийшов поговорити з тобою, пане Клесінський. Якщо просиш руки Орисі, то так тому й бути, я вирішив, що не чинитиму перешкод. Дай вам Боже щастя! І ось воно що, треба все оформити, як належить. Але в посаг я лише гроші можу дати. Мій дім спалили, і все добро, що там було, теж згоріло. Тож...
Пане Федоре, мені не треба посагу. Для мене не це важливо, мяко, але не без гордині промовив Тимофій. Мені важливо лише те, що Орися вийде за мене заміж зі спокійною душею, не боячись твого гніву. А віно я їй виділю таке, що ти залишишся задоволений.
Ну вже ні, пане Тимофію! Не ганьби мене! Що ж це люди скажуть, що я доньку свою в одній сорочці з дому випхав?!
Та з яких це пір, мій любий вітчиме, тебе турбує людська думка?! єхидно запитав Марко.
Так! Турбує! відрізав Голуб. Будуть у тебе свої діти, тоді зрозумієш мене.
Ну добре! Тільки займайся сам, посагом цим, відмахнувся Тимофій.
А де Орися нині? запитав Голуб.
Я вже казав тобі, що вона в такому місці, де їй шанують і опікуються нею, ухильно відповів Тимофій.
То, може, ти перевіз би її до мене? А то не за звичаєм виходить! Ти ж її з батьківського дому у свій будинок маєш забирати, з надією попросив Голуб, бо дуже хотів побачити улюблену дочку.
Ні, категорично відмовив Тимофій. Ти, пане Голубе, людина хитра, мало що в тебе на думці, тому Орися залишиться там, де живе нині. На весілля приїдеш, коли я тобі про це повідомлю, тоді й побачиш її. І, крім того, ти сам бачиш, що тут коїться, тож сюди Орисю в жодному разі не можна везти заради її ж безпеки.
Але вона хоч здорова? засмучено запитав Голуб, розуміючи, що вмовити свого майбутнього зятя повернути йому дочку назад до весілля не вийде.
Тимофій збагнув, що люблячий батько тривожиться про долю Орисі, але гординя не дозволяє йому докладно розпитувати про неї.
Пане Федоре, Орися здорова, живе в достатку й пошані, як знатна шляхтянка. Не думай, що вона тулиться десь у монастирі або в чужих людей! Доньку твою я ні до чого не примушував вона добровільно погодилася зі мною поїхати. На честь її я не зазіхав, тому що поважаю свою майбутню дружину й не можу вимагати від неї того, на що не маю права, бо ще не її чоловік. І обіцяю тобі, якщо хочеш, заприсягнуся в тому, що ніколи її ображу, оскільки кохаю Орисю більше, ніж люди життя люблять. Тому не турбуйся про неї! відповів йому Тимофій.
Ну що ж, зітхнув Голуб. І на тому спасибі. Передай Орисі, що я дуже сумував за нею й дуже шкодую, що все так вийшло. Ще передай, що я завжди бажав їй тільки добра. Нехай не тримає на мене зла.
Не переживай, не тримає вона на тебе зла, відповів Тимофій.
А ти, пане Марку, прости мені. Гапка мені вибачила, і я не хочу, щоб і ти на мене сердився. Адже я пішов на це все тому, що твоя мати мені давно подобалась.