Тимофій сів на Ворона й наздогнав Марка в кінці вулиці. Обидва мовчки поїхали до коша. Обговорювати їм було нічого усе зрозуміло й без слів.
Увечері Голуб сидів у тій самій кімнаті, у якій над ним учинили таке безбожне насильство. Обдумуючи своє становище, колишній урядник розумів, що нічого вдіяти, щоби покарати двох молодих козаків, він не зможе. «Допустимо, знайдуться свідки того, що мене відлупцював цей вилупок, Воловодченко, але тоді спливуть причини цієї розправи! А це взагалі буде для мене смертний вирок!» спересердя думав колишній урядник. Загалом, Голуб вирішив піти на цей підлий крок тільки тому, що втомився чекати смерті Воловода, а тут ще цей гончар так удало вляпався. Але тоді він мав силу, захищений своїм становищем. А потім цей проклятий бунт почався, Ходику змістили, а сам Голуб ледве втік від розгніваних містян. Тепер його, звичайно, ніхто не чіпав, але якщо піде слух, що він учинив таке непотребство, то тоді пощади йому не буде! Тому треба тільки мовчати. А ще Федір вирішив піти з цього будинку. Він ще не знав, куди піде, але зробити це просто необхідно пан Голуб зберіг трохи чоловічої гідності. Поки Агафія не відала істини, він ще міг спокійно дивитися їй в очі, але тепер, коли їй відома вся правда, йому було нестерпно соромно саме перед нею. А всі інші нехай котяться під три чорти!
А тут ще цей Клесінський повідомив йому таку новину! Слава Богу, що донька виявилася живою! Однак старий батько сумнівався в порядності Тимофія. «Навіть гордій Далевич перш засвататися прийшов, а цей мерзотник силою відвіз Орисеньку. Сумніваюся, що він увесь цей час просто дивився на мою красуню доньку, тримаючи свої шаровари завязаними! Негідник та покидьок! Нещасна моя дівчинка! Мабуть, бавився з нею, як хотів! Розпусник! Ось на нього можна і треба піти поскаржитися! Лише має рацію цей перелюбник нічого я не доведу! Немає жодного свідка цього злочину!» ображено та зло думав Федір.
Але потім у його затуманений гнівом і образою розум почало доходити, якщо Клесінський спеціально приїхав попросити його згоди на шлюб, отже, Орися йому дійсно треба як дружина, а не як коханка. Кражевський не раз йому говорив, що цей шляхтич дуже багатий і знатний. Тож навряд чи він має потребу в посагу та спадщині. «Може, я і справді надто упереджено до нього ставлюся, і Клесінський сильно кохає Орисю? Але чому ж він тоді так учинив? Чому він не прийшов до мене ще восени? Та хіба я його вислухав би тоді?
Ні. Я вигнав би його під три чорти і ще висміяв би! Його правда я сам в усьому винен!» невесело роздумував Федір, коли до нього ввійшла Агафія, перервавши думки. Чоловік підвівся, винувато відвернувся, ховаючи своє опухле від побоїв обличчя.
Навіщо ти збрехав мені, Федоре? запитала жінка.
Якби ти знала, що твій чоловік живий, то не пішла б за мене, відповів він.
Навіщо це тобі знадобилося? Лише заради мого добра?
Не тільки в майні діло! Я давно на тебе оком накинув. Не стану приховувати, я не закоханий у тебе, ніби в молодуху, але все ж ти мені давно не байдужа. Ти могла б стати найкращою з усіх дружин, які тільки є на світі, однак твій чоловік цього не цінував. І мати ти добра, а в мене дочки малолітні є, яким дуже треба матір. Та й давно я на тебе дивився не так, як зазвичай на сусідок дивляться.
Агафія мовчки слухала його непоказне, зате чесне зізнання, дивлячись у підлогу. Федір глянув на неї, а потім сказав:
Я розумію, що тепер між нами не може бути більше нічого, тому завтра піду. Хай там що, я дуже завинив перед тобою. Прости мені, якщо зможеш.
Хай Бог тобі буде суддею, а не я! зітхнувши, відповіла Агафія після певних роздумів. Але куди ти підеш? Нікуди тобі йти. Залишайся вже тут. Однаково ми обоє однією ганьбою, одним гріхом повязані, тож нам разом його й нести до кінця своїх днів.
Федір підійшов до Агафії, узяв її за руку та міцно стиснув, але сказати йому було нічого. Що тут скажеш, коли тебе, негідника, великодушно прощає жінка, яка тобі дійсно небайдужа!
Знаєш, Гапко, а Орися, виявляється, жива і здорова, сказав Федір, аби позбутися незручності мовчання.
Та що ти! здивувалася Агафія. Ой, слава Пречистій Діві! А де вона? Що з нею сталося?
Федір коротко розповів дружині всю цю скандальну історію. Агафія, вислухавши, похитала головою.
Знову ти не маєш рації, Федоре! Не думай про Тимофія погано. Відтоді, як він переступив поріг мого дому, я ніколи не помічала за ним нічого поганого. Він справжній шляхтич у ньому благородства більше за гординю. Не думаю, що він це зробив, аби допекти чи помститися тобі. Минулої осені він був таким веселим, а потім його наче підмінили ходив замисленим, сумним і все про щось думав. А виявляється, він за Орисею сохнув! Так, Тимофій, звичайно, недобре вчинив. Дуже недобре! Але все ж прости йому, Федоре.
Ні! Ніколи йому цього не подарую! Що я пережив через його хіть! Та ти й сама знаєш, як це утратити дитину! знову розсердився Голуб. Донька через нього зганьблена тепер! А він ще стверджує, що вона сама з ним погодилася поїхати! Ні, він на зло мені все це зробив!
Однаково ніколи не повірю, що така людина, як Тимофій, здійснив би такий підлий учинок, тільки щоби відплатити тобі за презирство! уперто відповіла Агафія. І ніколи не повірю, що він міг погано вчинити з Орисею! Так, він молодий і запальний, але ніколи не вчинить безчесно, а з жінкою й поготів. Найімовірніше, він занадто палко кохає твою доньку, якщо пішов навіть на викрадення. І якщо Тимофій сватається, незважаючи на те, що Орися й так уже в нього живе, отже, поважає її та кохає. На тобі й так багато гріхів, Федоре! То спокутуй хоч частину їх цим добрим ділом! Тимофій добра людина, і з ним твоя Орися хоч у щасті проживе. Та й кохають вони одне одного! Залиш їй після себе добру память, а не образу!