захмелів.
Рано-вранці друзі, розбудивши Тимоша, який солодко спав після хмільного меду, зібралися в дорогу. Тимофій, виконуючи розпорядження гетьмана, узяв із собою тридцять найбільш досвідчених козаків зі своєї сотні. Решту своїх підопічних залишив під командуванням низового козака Данила він був досить досвідченою людиною, і йому можна було довіряти.
Через декілька днів гетьман уже був у Черкасах і там дав Климову два листи: один для севського воєводи, і другий для самого московського царя.
Розкажеш воєводі про все, що ти тут побачив, коли їхав зі мною. Як бачиш, пане Климов, татар тут немає, а українська земля очистилася від католиків. І відтепер так і буде козаки мають і далі обстоювати віру своїх батьків православя. А ще ми дуже поважаємо московитів, наших братів за вірою, і ніколи не зробимо того, що може зашкодити їм, украдливо сказав гетьман. Хотілося б, аби, зі свого боку, московити робили так само, а не задумували з ворогами православя війну проти своїх одновірців, додав він, виразно піднявши брови, здогадуючись, що московит неодмінно донесе до воєводи все сказане. Передай воєводі цього листа від мене, а він нехай напише про все це його царській величності й переправить до нього мій лист. А щоб у тебе, пане, не було в дорозі непорозумінь і перешкод, я наказав своїм людям проводити тебе з пошаною до самого Севська й забезпечити тобі безпеку.
Климов не прийшов у захват від того, коли побачив, хто саме його проводжатиме, утім, ввічливо відкланявся й подякував гетьману за хліб-сіль. Незважаючи на перше, не зовсім приємне знайомство, у дорозі Григорій Климов знайшов спільну мову з двома молодими козаками. Він виявився людиною добродушною й незлопамятною, та й подумавши, дійшов висновку, що його місія склалася досить вдало, тож нема чого і злитися марно. Сам Климов перебрався жити до Московії з рідного краю давно там він непогано обжився, увійшов у милість до воєводи, завів сімю. Часто, сидячи ввечері біля багаття, Климов розмовляв із двома друзями, намагаючись побільше вивідати про всю цю смуту.
Невже так сильно гнобили вашу віру, що ви пішли проти свого короля? запитував він.
Ну так а ми й не повстали проти короля! Польський король, навпаки, ніколи не ображав нас, завжди поважав нашу віру. Він навіть говорив нам, якщо глумляться над нашою релігією, оскверняють наші храми, то нам на те й шаблі дані, щоби захистити віру предків. Але тепер король помер, і нікому нас захищати від католиків. Сам поміркуй, ти людина православна, і коли глумляться над твоєю релігією, а самого величають єретиком, став би ти це терпіти? відповідав йому Тимофій, адже Хмельницький заздалегідь попередив обох молодих козаків, про що слід говорити з московитом. А ще треба було простежити, щоби листи неодмінно потрапили до рук самого севського воєводи. Тому Тимофій наказав своїм козакам ретельно стежити за московитами, аби ті не втекли.
Та кажуть, що з вами воювали татари? не вгамовувався Климов.
Татари прийшли забрати ту данину, яку Річ Посполита їм заборгувала! Вони своє забрали й пішли. А хто тобі про те сказав? запитав у відповідь Марко.
Та всі говорять! Недобре це укладати союз із бусурманами для війни з християнами. Ой як недобре! осудливо відповідав Григорій.
Недобре, коли одновірці не довіряють своїм одновірцям і підлості від них чекають. Як ви від нас, скрушно відповів Марко. Та і який між нами союз, коли бусурмани своє забрали та пішли?! Якби татари воювали проти поляків, то кримський хан уже під Варшавою стояв би!
Ти, мабуть, не знаєш, що ми обидва хоч і сотники Війська Запорізького, але низові козаки, говорив Тимофій. Так от, не раз через Січ посольство від хана до короля польського за даниною їхало. І щоразу ні з чим поверталося! Ось і втомився хан покладеної данини чекати та силою забрав.
Климов уважно слухав і ретельно запамятовував усе почуте. А коли вони приїхали до Севська, то Тимофія й Марка прийняв сам воєвода Леонтьєв. Прийняв милостиво і привітно та затримав біля себе на два дні, докладно розпитуючи про те, що ж в Україні насправді коїться. А прочитавши лист Хмельницького, воєвода міцно замислився.
У Севську сумлінний Леонтьєв розвів бурхливу діяльність, ретельно зміцнив і саме місто, побудував у його околицях невеликі укріплені застави острожки. Справ і клопоту у воєводи було так багато, що йому призначили в помічники і другого воєводу Івана Кобильського . Ось за ним і послав Леонтьєв і, порадившись, наказав Климову везти лист Хмельницького до московського царя. Але остерігся відправляти у глиб Московії двох сотників бунтівного гетьмана, тому дав дозвіл їхати назад.
Воєвода побоювався недарма ще на початку літа в Москві спалахнув бунт .
Цар Олексій Михайлович вступив на престол у шістнадцятирічному віці. І, як здавна повелося, молодого царя, мов трутні бджолину матку, щільно обсіли бояри, допомагаючи правити країною. За царя Олексія владу до своїх рук прибрала рідня його дружини Милославські, і колишній вихователь царя Борис Морозов , який дуже вдало поріднився з тими ж Милославськими, а точніше, одружився на рідній сестрі цариці. Вони-то й задавали напрям усій царській політиці.