Та й українські землі на заході Брацлавщина, Поділля, Волинь , Галичина досі були під владою Речі Посполитої. І на цих землях чимало укріплених міст і фортець із потужними польськими гарнізонами, а це може стати перешкодою під час майбутнього наступу. Там теж треба піднімати народ на боротьбу. Адже тільки зєднання всього народу в єдину армію може дати
результат. Тому з початку літа Хмельницький відправив своїх полковників і найближчих соратників у ці краї для залучення до збройної боротьби жителів цих земель, а також і для послаблення там польської влади.
Крім того, щойно відгриміла перемога під Корсунем, шляхта із Задніпровя й частини земель Придніпровя спішно втекла, і величезні території з обох боків Дніпра залишилися без контролю, без влади й закону. І з цим теж треба було щось робити. Адже обурений звірствами Потоцького й Вишневецького народ люто та жорстоко розправився з усім шляхетським панські маєтки спалахнули, немов свічки, а самі господарі, якщо не встигли втекти, були жорстоко перебиті. Хмельницький розумів, що такого більше допускати не можна, інакше це буде вже не боротьба за свободу, а безмежний розбій і мародерство. Але для запобігання цьому треба належним чином організувати владу, установити закон і певний лад.
А як це зробити? Єдиною силою на цих землях, яка здатна кого-небудь контролювати, було його військо. Однак у його війську чимало старшин прагнуть уподібнитися ясновельможним панам. А такі владні прагнення маленьких людей неодмінно погублять і зведуть нанівець усі зусилля. Треба зламати в самій людській свідомості прагнення до польського укладу життя, замінивши його іншим, новим. Тому Хмельницький і обмірковував шляхи та способи викорінення таких прагнень і майбутній устрій народжуваної держави.
Маючи перед очима сумну долю безправного польського короля, Хмельницький розумів, що всю вищу повноту влади необхідно зосередити у своїх руках. Але щось треба було робити і з амбіціями козацької старшини, міщан, селян. Тому гетьман замислювався над тим, що всю звільнену від панського ярма українську землю найкраще буде поділити на полки, а ті своєю чергою на сотні. Полком управлятиме обраний самими козаками або призначений гетьманом полковник, а сотнею так само обраний сотник, а в руках полковників і сотників зосередити не тільки військове командування, а й судову владу та право вирішення дрібних питань, залишивши за гетьманом повноваження приймати всі інші важливі рішення. У містах і містечках Хмельницький збирався надати містянам право самим вибирати членів магістрату, а в селах селяни самі обиратимуть собі старосту. Однак полки й сотні будуть не лише територіальними, а й військовими одиницями та в разі потреби завжди можна буде скликати боєздатну армію. Отже, звільнена від рабства українська земля перетвориться на військову козацьку державу .
Утім, добре розумів Хмельницький і те, що становище цієї молодої держави, народженої в людських сльозах і муках, обстояної козацькими шаблями, буде хитке та крихке. Необхідно придбати якомога більше союзників, здатних надати реальну допомогу й підтримку. Адже Іслям Ґерай, попри вже надану допомогу, вельми підступний союзник. Необхідно в найближчому майбутньому неодмінно відправити посольства до сусідніх держав із метою переконати їх у тому, що козаки не бунтівники, які скористалися смертю короля й посіяли смуту задля грабунку, а борці за віру своїх предків, свої права і привілеї. А це вже зовсім інша річ сусідам набагато легше прийняти факт боротьби одного народу за свою релігію й закрити на нього очі, ніж факт боротьби цього ж народу за свою свободу та незалежність. Навіщо подавати поганий приклад своїм підданим?