Чому ти зразу мені не сказав, що твій батько загинув? обурилася Христина. Чому ти мовчав?
Я не хотів засмучувати тебе своїм горем.
Дурниці верзеш! Твоє горе моє горе! відповіла дівчина, притискаючись до його сильного плеча. Ніколи не приховуй від мене нічого! Завжди розповідай усе, хоч би що сталося. Адже разом легше всі біди пережити, ніж поодинці!
Я тепер не знаю, що мені робити далі. Я взагалі не хочу бачити матір після всієї цієї історії, з гіркотою в голосі відповів Марко.
Христина замислилась: «Якщо моя майбутня свекруха так сильно любила свого чоловіка і стільки років його чекала, що жила сама, а тут раптово вийшла заміж, то це неспроста. Може, її змусили? Найімовірніше, так. А причиною стало її майно. Адже недарма ця людина стільки часу піклувалася про неї! Треба переконати Марка поговорити з матірю, а не злитися на неї!»
Коханий, не звинувачуй матір даремно. Тобі треба поговорити з нею й дізнатися, чому вона це зробила. Можливо, її примусили! Адже жінки на багато чого здатні заради чоловіків та сімї. Багато чим жертвують, зокрема й собою. Вона стільки років чекала твого батька, що я сумніваюся, що зробила вона це лише тому, що втомилася чекати! Поїдь до Києва й поговори з нею, а поки не мучся марними здогадками і звинуваченнями.
Марко помовчав, а потім відповів:
Твоя правда, треба поговорити з нею. Мабуть, я так і зроблю, щойно повернуся.
У Христини хлопець побув три дні. Закоханим ніхто не заважав адже Ониська не було вдома, а джури, залишені ним охороняти доньку, теж не докучали. Нечисленні сусіди до Христини не заглядали і взагалі остерігалися гордої дівчини, яка не вписувалася своєю манерою поведінки і своїми багатими сукнями у їхнє світосприйняття. На Січі залишився один із братів Христини, Костянтин, але він приїжджав провідувати сестру тільки в неділю. Тому всі дні пара проводила лише удвох. Вони гуляли околицями часом до пізньої ночі над степом палахкотів травень, і було б великою дурістю сидіти вдома замість прогулянок на волі. Час проминув швидко. Маркові вже треба було їхати, і закохані ніжно, але із сумом попрощалися. Невідомо, коли вони знову побачаться.
А в коші біля Маслового Ставу Тимофій
повільно, але впевнено одужував. На щастя, рана його більше не гноїлася, однак сам він перебував у зневірі та нудьзі: гонець із Волховиць досі не повернувся, Марко поїхав, Влад хворів у Чигирині, а Максим Кривоносенко поїхав разом із батьком до Переяслава. Тимофія, звичайно, провідували знайомі, однак йому бракувало товариства друзів, він почувався самотнім. «Може, гінця вбили в дорозі, і він взагалі туди не доїхав?» переживав хлопець і, незважаючи на незагоєну рану, уже хотів було сам їхати до Волховиць, коли до нього привели Янка Кліща. Радості Тимофія не було меж, він навіть обійняв старого слугу, чим аж розчулив Кліща.
Янку! Повірити не можу, що бачу тебе! Як ти? Розкажи мені, як Орися?
Панночка здорова, тільки дуже за тобою тужить, мій пане. Видно це з її поведінки. Часто бродить сама садом, личко таке сумне, що й серце розривається. А так усе з нею гаразд. Ось цей лист від неї, а це від пана Матвія, а це від пана Михайлика, а це від пана Семена. Ой! Здається, навпаки ось цей від неї! Переплутав я! Одарка з Кшисею та й усі челядники просили тобі кланятися від них. Гонець твій до нас пораненим приїхав і помер, бідолаха. Царство йому Небесне! впевнено й безсовісно брехав старий мерзотник. Тож пан велів мені листи везти. Дуже ми всі переживали, що від тебе так довго звісток немає. Уже не знали, що й думати. А воно он, як вийшло, воювати ти пішов!
Але Тимофій не слухав він нетерпляче розпечатав листа Орисі та почав читати:
«Мій милий Тимофію! Коханий, слава Богу, що ти живий і здоровий! Я така щаслива нарешті отримати від тебе звістку! Адже так довго не було нічого відомо про тебе, що я з тривоги вже не знала, що й думати. Коханий, дуже сильно сумую за тобою. Щоправда, скрасити тугу мені допомагає Михайлик. Ми з ним міцно здружилися за цю зиму. В мене ніколи не було рідних братів, але тепер завдяки Михайлику маю брата. Пробач, що прошу тебе про це тепер, утім, чи не міг би ти дізнатися й написати мені, як поживають мій батько та сестри? Адже минуло вже стільки часу, а я нічого про них не знаю, як і вони про мене. Я часто замислююся над тим, як сильно страждає батько, не відаючи, де я й що зі мною трапилося. Гадаю, навіть упевнена в тому, що мій батько вже давно не тримає на тебе зла. А коли дізнається все про нас, то неодмінно пробачить нас обох. Тимофію, я розумію, що нині війна, але не можу не сказати тобі ще раз про те, як сильно я сумую за тобою і з яким нетерпінням чекаю твого приїзду, адже ти наповнюєш моє життя радістю і сенсом. Коханий, я готова чекати тебе вічно. Тільки бережи себе! Дуже сильно кохаю тебе. Твоя Орися».
Янко дивився на свого молодого пана й усміхався Тимофій просто сяяв, читаючи лист від коханої дівчини. Він перечитав його двічі, а потім, заплющивши очі, так щасливо всміхнувся, що Кліщ знову розчулився.
Проси в мене чого хочеш, Яне! Усе, що не попросиш, дам тобі! вигукнув Тимофій, згадавши про свого слугу.