Гадаю, ти чув про те, що козаки не чіпають православні святині? Адже вони за віру православну бються! Так от, якщо козаки все ж нападуть на Бар, що цілком можливо, то ти сховаєш мою рідню в церкві, у самому вівтарі. Дивись мені головою відповіси за сина й родичку! А особливо за родичку!
Але ж я не можу повести жінку у вівтар! обурився добросовісний священик. Це заборонено!
Ці всі твої правила гарні в мирний час! Тому треба буде сховаєш їх там! рикнув Клесінський. Я тобі не за дотримання церковних канонів плачу, а за те, щоби моя сімя була в безпеці. Хочеш грошей сховаєш їх у вівтарі! Інакше я не подивлюся, що ти піп, і на палю тебе посаджу, коли повернуся. Зрозумів?
Отець Феодосій змушений був погодитися він побоювався Клесінського, та й той пообіцяв йому заплатити ще, окрім уже сплаченої винагороди. Тому священик, згнітивши серце, вирішив виконати прохання грізного шляхтича. «Зрештою, Бог простить мені таке неподобство, коли йдеться про збереження життя православних душ!» думав простодушний батюшка.
У Барській фортеці стояв гарнізон коронного хорунжого Конецпольського під командуванням шляхтича Броневського. Пан Матвій був аж ніяк не впевнений у побожності повстанців мало що їм на думку спаде? Тому не став покладатися лише на милість провидіння й релігійні почуття заколотників, а вирішив підстрахуватися, домовившись ще й із паном Броневським та пообіцявши йому кругленьку суму. Броневський охоче погодився, оскільки мав невеличкі грошові труднощі через свою пристрасть до карт, а пан Клесінський, увійшовши в його становище, видав невеличкий аванс. Лише після цього Матвій повністю заспокоївся й поїхав вирішувати свої справи.
Дійсно, Орися надійно влаштована у священика, який і нагляне за нею, і сховає в разі чого. Шляхта до будинку православного попа не ходитиме, тож волочитися за його красунею ніхто не буде це найголовніше! Адже пан Матвій був вельми ревнивим. А в разі нападу козаків або заколоту самих містян вони не чіпатимуть свого батюшку та його сімю, а отже, і тих, хто живе в його домі.
Розділ ХVIII. ПРО ТЕ, ЯК ПОЛІТИКА ЗАВАЖАЄ ОСОБИСТИМ СПРАВАМ
Дівчина його не чекала навіть не вийшла на тупіт копит. Тоді Марко сам увійшов до хати. Христина сиділа на своїй половині біля відкритого віконця й щось зосереджено вишивала. На скрип дверей вона підняла очі й зустрілася поглядом із Марком. У красивих чорних очах Христини відбилося здивування, а потім радість та щастя, вона зразу ж кинулася обіймати коханого.
Чого ж ти мене не зустрічаєш? з усмішкою питав Марко, цілуючи свою кохану. Раніше ти завжди вибігала на тупіт копит.
Слава тобі, Господи! Живий! Марку, милий мій! Та я й не чекала тебе, тому й не вийшла! Господи, дякую Тобі, що він живий! Христина ніяк не могла заспокоїтися від такої неочікуваної радості та ніжно обіймала хлопця, дивлячись на нього сяючими очима.
Як ти тут? запитав Марко.
Та погано! І дня не було, щоби страх і туга за тобою не мучили! Ой, а де батько? Ти ж один приїхав? захвилювалася Христина.
Онисько живий і здоровий, але поки залишився в коші. А я вирішив приїхати до тебе, усміхнувся Марко.
Слава Тобі, Боже! Ой, ти голодний? Ходімо, я тебе погодую, заметушилася Христина.
Потім! Марко обняв кохану за стан, притягнув до себе й поцілував.
Трохи згодом закохані сиділи в тіні розлогої липи. Вечір був чудовий, теплий і тихий. Марко поклав Христині голову на коліна, а вона ніжно дивилася на нього, а потім нахилилася й поцілувала. «Яка ж ти в мене вродлива!» прошепотів Марко, торкнувшись її ніжної, трохи смаглявої щоки. «Як ти жив увесь цей час?» запитала Христина. Сірі очі Марка оповив сум, і, дивлячись на її гарне обличчя знизу, він розповів своїй нареченій про всі пригоди.
Бідолашні Тимофій і Влад! засмутилася Христина. За минулі місяці спілкування з молодими козаками, вони обидва стали їй небайдужими, і тепер дівчина щиро переживала за них, а потім раптом попросила: Марку, забери мене із собою!
Хлопець підняв голову з її колін і сумно подивився на неї.
Я залюбки забрав би тебе звідси, але поки мені нікуди везти тебе. І, крім того, твій батько мав рацію на волості нині дуже небезпечно, а тут так усе спокійно, немов у світі взагалі немає війни!
Я просто дуже хочу бути ближче до тебе! Відвези мене до своєї матері! Я ж можу поки пожити в неї. Та й ти зможеш частіше до мене приїжджати. Адже від Білої Церкви до Києва набагато ближче, ніж до Запоріжжя.
Марко обійняв дівчину та важко зітхнув як пояснити Христині, що він узагалі не хоче бачити мати? Але дівчина витлумачила його зітхання по-своєму.
Твоя мати проти нашого шлюбу? схвильовано запитала Христина.
З чого ти взяла? здивувався Марко. Навряд чи вона буде проти! Швидше, навпаки, буде дуже рада, бо це найбільше її бажання бачити мене одруженим та ще й на такій дівчині, як ти. Та й вона ж не знає, що я зібрався з тобою одружуватися. Я не бачив її з минулої осені. Тільки... він запнувся. Маркові захотілося все розповісти Христині, поділитися своїми переживаннями. Знову зітхнувши, він розповів нареченій усю історію своєї родини.