Семен із великим невдоволенням помітив, як Орися стиснула руку Михайлика, скривдженого такою відповіддю батька, і співчутливо на нього подивилася. «Навіть це дівчисько жаліє мого брата! з досадою подумав він. Але якщо всі поїдуть, то батько, найімовірніше, забере мене із собою! Ой, ні! Щось не хочеться воювати в його товаристві. Треба відкрутитися від цього за будь-яку ціну!» Семен був далеко не боягуз, хоч і пяниця, повстання він не боявся, але воювати пліч-о-пліч із батьком не хотів жорстке й презирливе ставлення до нього батька, страх перед ним поступово породжували ненависть.
Батьку, якщо ти ще не розпорядився мною, то дозволь мені залишитися тут. Як я зрозумів, виїжджають усі, і Волховиці залишаться без захисту, обережно попросив Семен.
А ти, моя радосте, єхидно посміхнувся Клесінський синові, коли не пиячиш, то промовляєш розумні речі. Твоя правда, сину. Залишишся тут і доглядатимеш за маєтком. Ти в мене ще той лобуряка, тож упораєшся! Крім того, я залишу тобі більшу частину свого загону. Тільки гляди мені не знищ мій винний льох спільно з гультяями, якщо на маєток усе ж хтось нападе! Боюся, що тут ваші бажання збігатимуться! сказав Клесінський і вийшов із кімнати, не чекаючи відповіді сина.
«Ну от! Замість того щоби відповісти мені, та й моєму братові, по-людськи, він нас тільки висміяв!» гірко подумав Семен.
Наступного ранку Орися та Михайлик у супроводі Кшисі виїхали в кареті з воріт маєтку. Клесінський особисто повіз їх, аби переконатися, що кохана жінка буде влаштована якнайкраще. Їх супроводжували двадцять пятеро його головорізів. Решту він залишив у Волховицях.
Однак на подив молодих людей привіз він їх не до Львова, як оголосив учора, а до Бара. На всі заперечення і протести Орисі пан Матвій заявив, що так буде найкраще. І нічого вдіяти не можна було. Підїжджаючи до міських воріт, засмучена Орися напружено міркувала: «І навіщо він обдурив нас усіх? Адже він із самого початку не збирався везти нас до Львова! Як же дати знати Тимофієві, де мене шукати? Адже якщо він приїде до Волховиць або Львова, то не знайде мене. Хоча, може, із Бара вийде відправити йому листа. Так, безумовно вийде! Уже коли приїдемо, то я пораджуся з Михайликом, і разом ми щось придумаємо. Головне, що Клесінського не буде поруч, і він не завадить нам».
Барська фортеця з містом лежала на лівому березі річки Рів, уважалася однією з найбільш неприступних фортець і мала своєрідний титул «Ключ до Східного Поділля». Від Кучманського шляху місто було відділено низиною. Крім цього, річку Рів перегородили дамбою, і став, який утворився, додатково огороджував місто з трьох боків. Із четвертого його прикривала річка. Саме місто було колись лише невеликим поселенням на правому березі річки, яке мало назву Рів. Але коли в 1533 році землі навколо містечка викупила польська королева Бона , котра прославилася не лише своєю політикою, а й корисливістю, Рів преобразився: його перенесли на лівий берег річки, де було більш зручне місце, відбудували замок і запросили поселенців, звільнивши їх від податей на кілька років. Нове місто назвали Баром на честь італійського міста Барі, де народилася красуня королева.
Спочатку сам замок і укріплення були деревяні, а фортечні стіни подвійні, із засипаною між ними землею. Але згодом зміцнення стали непридатними. Лише завдяки покійному коронному гетьману Станіславу Конецпольському замок був повністю перебудований спеціально запрошеним для цієї мети французьким інженером Гійомом де Бопланом. Фортеця стала камяною, і покійний Конецпольський обрав її своєю резиденцією.
Новий замок мав форму квадрата, із вежами і бастіонами, що далеко виступали по діагоналі від кутів укріплених камяних стін, а веж було пять. У головній, Замковій вежі, були ворота з каплицею над ними і дзвоном на самій її верхівці. А інша, Іванківська вежа, також мала ворота, але менші, які поєднували замок із містом.
Ще в замку було побудовано арсенал.
У Барі Клесінський поселив сина та Орисю у православного священика отця Феодосія. А заодно залишив трьох своїх людей для охорони. Він був добре знайомий із батюшкою і, бувало, жертвував на його храм великі суми. Не поскупився Клесінський і цього разу, щедро сплативши за гостинність священика. Тому отець Феодосій охоче розмістив трьох гостей у своєму домі, потіснивши власну сімю. Розрахунок Клесінського був простий, але логічний: навіть якщо козаки й нападуть на Бар, навіть якщо й захоплять місто, що малоймовірно, але на все воля Божа, то не посміють зачепити православний храм і священика, отже, і тих, хто перебуває в церкві. Тому, відкликавши священика вбік, пан Матвій жорстко проговорив: