Клесінський просто посатанів, коли зрозумів, щó вона може читати! Отже, шибеник Тимофій усе-таки не забув свою красуню це було зрозуміло із сяючого щастям обличчя дівчини! Матвій, уражений ревнощами, відразу оскаженів і ледь стримався, щоби не почати жбурляти і трощити все навколо за своєю звичкою. «Ні, я цього так не залишу! Я добюся її за всяку ціну! Якщо знадобиться, то силою поведу під вінець! Вона буде моєю, навіть якби мені довелося вбити Тимофія!» промайнуло в голові Клесінського, і тут він сам себе зловив на цій думці. Його холодні, сині очі недобре блиснули з-під красивих, немов накреслених брів, Матвій прийняв страшне рішення. «Я приберу Тимофія з мого шляху! Якщо цього досі не зробили ляхи, то це зроблю я!» похмуро думав Клесінський, і груди його здіймалися від ревнощів та ненависті до молодшого брата. А колись він його так любив!
Тимчасом Орися, узявши в Михайлика папір та чорнила, писала відповідь Тимофієві. Коли перший захват улігся, Орися помітила те, що він не розповів про себе самого ані слова тільки про своє кохання до неї. Як він там, чи здоровий, чи не поранений? «Господи, збережи його! Тільки б він був здоровим і не пораненим!» з тривогою думала дівчина.
Орися так і не зважилася розповісти Тимофієві в листі про почуття Клесінського до неї. Хоч у цьому й не було її провини, але дівчину мучив сором через цю обставину. Орися вирішила не засмучувати Тимофія цією звісткою. Йому й так важко! Він воює, а тут вона йому таке повідомить! Та і як вона скаже, що його зрадив рідний брат? Дівчина сподівалася, що коли повернеться Тимофій, то все владнається Клесінський дасть їй спокій. Адже не переступить він через рідного брата, почавши ворожнечу через жінку?!
Написавши відповідь, Орися пішла шукати ту людину, яка привезла їй дорогоцінного листа від коханого. Козак уже наївся й сидів у тіні на задньому дворі, чекаючи, поки Матвій напише братові відповідь.
Як твоє імя, козаче? запитала Орися, коли підійшла до нього.
Петром мене звуть, усміхнувся козак, розглядаючи дівчину.
А скажи мені, Петре, як там Тимофій? Він здоровий?
Здоровий, панночко. Що йому зробиться? Він біля самого гетьмана Хмельницького служить, у милості в нього. Адже мені сам гетьман велів ці листи сюди відвезти! Проте не знав я, що Красунчик, виявляється, такий знатний шляхтич! А з нього не скажеш! Зовсім у нього шляхетського гонору немає, усміхнувся козак, промовчавши про поранення Тимофія, бо зрозумів: якщо панночка запитує, то його товариш про це не написав, і дівчині найкраще нічого не знати. А то ще ридати почне!
Орися зніяковіло простягнула йому свій лист.
Передай, Петре, цей лист Тимофієві. А це тобі від мене, сказала Орися, простягаючи разом із листом кілька срібних монет.
Не варто, панночко, усміхнувся козак.
Але... Орися запашіла. Їй хотілося зробити щось приємне цій людині, яка привезла їй такий дорогоцінний лист, однак стало ніяково від того, що він відмовляється від грошей. Може, вона зробила щось не так?
Я кажу не варто, отже, не варто, знову усміхнувся козак, помітивши збентеження дівчини.
Спасибі тобі! Бережи тебе Боже, козаче! сказала Орися і, розвернувшись, пішла до будинку, не звернувши уваги на Янка, який ніби випадково тинявся обійстям.
Гонець виїхав лише наступного ранку, тому що Клесінський написав відповідь братові надвечір. Пан Матвій виїхав із воріт відразу ж після відїзду козака, але в супроводі лише одного Кліща. Нікому й на думку не спало, що в лісі Клесінський наздогнав козака, убив і відібрав листа Орисі. Не пощадив навіть коня. Тіла він звелів Янкові закопати, щоби приховати сліди. А сам, не зволікаючи, відкрив Орисиного листа. «Отже, дівчинка не ризикнула розповісти всю правду своєму любязному! Мій милий Тимофію! Хай би як! Не отримає твій милий цього листика! Ти ніколи більше його не побачиш!» із задоволенням подумав Клесінський, прочитавши листа, а потім ще раз розгорнув його й погладив рядки це ж писала своєю рукою його кохана жінка, хоча й не йому.
Повернувшись додому після своєї чорної справи, пан Матвій, трохи поміркувавши, передумав. Він знову акуратно запечатав Орисин лист і відправив Яна відвезти всі листи від себе, синів та Орисі, а Тимофієві сказати, що його гонець приїхав поранений і помер у маєтку. «Вже ліпше нехай почитає її листа, ніж сам зявиться сюди, якщо не отримає від неї відповіді! подумав Клесінський. А я, мабуть, поїду слідом за Янком. Якщо брат покликав мене воювати, то не можу йому відмовити. Убю Тимофія, щойно знайду. У коханні кожен старається для себе!»
За два дні Клесінський оголосив, що надовго їде у справах. Залишивши вдома половину свого загону і строго наказавши Семену тримати себе в руках, Матвій попрямував у бік Корсуня, розраховуючи там дізнатися, де нині перебувають козаки.
«Як же мені дістати Тимофія? думав Клесінський. Треба бути дуже обережним. Жодна жива душа не має не те, що провідати, навіть запідозрити мене! Ні, ну який усе-таки мерзенний жарт зіграло зі мною життя! Чому ми покохали одну жінку? Може, Тимофій усе-таки розлюбив її, а листа надіслав від своєї совісті, і мені не доведеться його вбивати?» Але, згадуючи щасливе обличчя дівчини, коли вона читала лист, Матвій розумів, що Тимофій, як і раніше, кохає Орисю.