КАТАСТРОФА В РАЮ
А от у космосі почуваю себе напрочуд упевнено. Ані тобі знайомих, ані заманливих вивісок, ані дільничних уповноважених Отож ще й не продер як слід очі, а вже зметикував; кубічні квандрики хмеленції не перевищують квадратних кубриків конгруенції.
Подумки, ніби насіння лузаючи, розвязав низку метаскладних рівнянь (задля доступності викладу не наводитиму їх тут) і дійшов простого висновку, що
звідки з усією очевидністю випливає загальновідоме:
Ні, не видно. Не схоже на обласний центр. Посеред майдану, вимощеного сірими бетонними плитами, стирчить величезний пєдестал у формі куба, на ньому ще один куб, але менший. І жодної живої душі Куди ж подівся власник загадкового голосу? Куди мене занесло?
Від навколишнього світу кабіну відділяла тепер лише прозора синтетична плівка, якою завбачливо запнуто отвір люка. Довго не роздумуючи, вдарив у пружну плівку кулаком. Вона сухо репнула, і в легені полилося надзвичайно приємне духмяне повітря. Либонь, що й автомашин тут зовсім нема. Вистромив голову, глянув униз. Там стовбичила чудернацька подоба людини.
Власне кажучи, її зовнішній вигляд мало дивував. Отакого металевого робота, звичайно ж, можна побачити у нас в будь-якому районному музеї. Але навіщо випускати музейний мотлох на майдан? Зліплений, щоправда, не з металу, а з якогось еластичного матеріалу. Шкіра майже така, як людська, тільки темніша. Коричнювата. Кінцівки дуже схожі на людські. А от голова не зовсім вдала. По-перше, геть лиса. І замість вух круглі металеві ситечка. Певно, мембрани мікрофонів. На маківці стирчать дві короткі телескопічні антени, як ріжки у чорта. Рот, ніс звичайні. Робот глянув угору і мені стало трішки моторошно: очі хоч і виготовлені майстерно, та все ж Сухий скляний блиск, позбавлений живого вогню.
Це ти зі мною розмовляв?
Так точно, мій володарю.
Та який я тобі володар? Називай мене ну, хоча б людиною.
Лю-ди-на, покрутив лисою макітрою робот, нове для мене поняття. Уклінно перепрошую, не розумію.
Ну, гаразд. А куди я потрапив, ти скажеш?
Ви на Центральному майдані імені Адама, мій володарю.
Стривай. Подробиці потім. Які загальні координати?
Ви в раю, мій володарю, на планеті Кібертонія.
Овва, здається, неабияк пощастило!
Скажи, а ти часом не янгол?
Я ваш покірний слуга, мій володарю, без тіні усмішки мовив робот.
Я зіскочив униз, і тієї ж миті з провулка на майдан мяко викотила валка рожевих атомокарів вишуканої форми. Один, два, три дванадцять. Загальмували біля капсули, зупинилися. З переднього поволеньки виліз опецькуватий чорнявий здоровань, наділений чималеньким животом і бульбуватим червоно-сизим носом. Такі сотнями барложаться влітку на київських пляжах. Вони завжди дратують мене, бо тільки намацаєш видошукачем струнку жіночу фігуру, як неодмінно випнеться на передній план отакий пузанько. Але ж наші товстуни навіть на пляжі вважають за необхідне прикривати грішне тіло бодай вузенькими плавками. А цей ач яку мармизу відпасі-розгулює по центру в чім мати народила. Добре, що бороду відпустив нижче колін, прикриває грішне тіло. Якби з атомокара випурхнув янгол з осяйним німбом навколо голови, був би менш здивований. Не встиг і оком моргнути, як незнайомець уже приставив роботу до носа здоровенного кулака:
Чого тут? Навіщо?
Робот став на коліна і збентежено забелькотав:
Уклінно перепрошую Я гадав, шановному володарю щось потрібно
Гада-а-ав! передражнив його кучматий чорнявець. Геть!
Робот швиденько підвівся і пустився навтьоки. Тільки тепер впали в око його червоні нейлонові трусики. Казна-що Робот зодягнений, а цей Що за чортівня?
А ти чого? спроквола запитав незнайомець. Чому не на роботі? Ганьба, ганьба І хто це тобі бороду відчикрижив? Га?
У космічних мандрах до будь-яких несподіванок звик, але тут і мені заціпило. Оце так рай! Не встиг як слід розгледітись, а вже хомут прилаштовують. Ця манера розмовляти, це панібратство
Мобілізував усю свою гідність.
Сподіваюся, у вас таки зявиться бажання зясувати, хто я і звідки?
Співбесідник відкопилив губу й зневажливо чвиркнув на бетон.
Все давно з ясовано. Наш Кібер думає за нас
То принаймні скажіть, хто ви.
Він зміряв мене недовірливим поглядом:
Не придурюйся. Усі знають. Я Чудотворець Дванадцятий, вождь племені!
Он воно яка персона! Я так і завмер з роззявленим ротом.
Ну, гаразд, змилостивився вождь. Ти, бачу, вчора перетрудився. Ми запізнюємось. Поїхали! І, вхопивши мене за комір комбінезона, потягнув до машини.
За кермом сидів робот, дуже схожий на того, котрий допіру дременув у провулок. Вождь штурхнув його в плече:
Паняй!
Машина мяко зрушила з місця. Поруч зі мною сопів на задньому сидінні вождь, не виявляючи до мене ніякої цікавості. Я ж крадькома зиркав на нього. Опасисте тіло вкрите прегустим чорним волоссям. Ще на майдані помітив
руки надто видовжені, лоб низький. Уважніше придивився до його рук, складених на випнутому животі, і жахнувся.