Ану, хто з вас вилізе на дерево і нарве абрикос для дам? прогаркавив лейтенант, кинувши заохочуючий погляд на Гольта і Петера. Гольт підійшов до стовбура, обхопив його обома руками і струснув. На землю посипалися спілі плоди. Найкращі з них він позбирав і віддав Уті. Дівчина навіть не подякувала, тільки на якусь мить зупинила на ньому задумливий погляд. Потім розломила найспіліший плід і, викинувши камінчика, простягла половину Гольтові. Після цього, взявши лейтенанта під руку, зникла разом з ним у будинку.
7
Вечір вони провели у вітальні біля каміна. Гольт нічого не сказав Вольцову про свою домовленість з Візе, але похвастався, що познайомився з Утою Барнім.
А як же Крюгер? запитав, посміхаючись, Вольцов.
Бачиш, тут зовсім інше, неохоче відповів Гольт.
Я вже виробив план нашої зустрічі з Мейснером, сказав Гільберт. Здійснимо його в пятницю.
Отже, з сільськогосподарських робіт вони повинні чкурнути не пізніше, як у четвер. Гольт не заперечував.
Місцем зустрічі з Мейснером Вольцов обрав Воронову скелю, вважаючи, що там буде найзручніше. А заманять вони туди Мейснера підробленим листом. Вольцову вдалося вивідати, що той зараз залицяється до дівчини, яку звуть Сюзанна. Вона працює у фотографа і, як розказують, заручена з іншим. Гольт накидав коротенького листа і прочитав його Вольцову:
«Любий пане Мейснер! Мені конче потрібно з вами поговорити до того, як ви поїдете на фронт. Дуже прошу не відмовити моєму проханню. Але ви самі розумієте, що нас ніхто не повинен бачити разом. Тому я чекатиму на вас у пятницю о девятій вечора біля Воронової скелі. Тільки обовязково прийдіть!
Ваша Сюзанна»
Так, люба Сюзе, чого ж це ти ховаєшся від людей? пожартував Вольцов.
Дурниці! Звичайно ж, вона боїться показуватися з ним на людях. Адже в неї наречений, заперечив Гольт.
Ну гаразд! її почерку він, безперечно, не знає, бо досі вона лише підсовувала йому гарбуза.
Звідки ти все це знаєш? здивувався Гольт.
У мене є певні джерела інформації, відповів Вольцов. Адже кожен полководець має таємних агентів.
Гольт, виводячи химерні гостроверхі літери зюттерлінського шрифту , з легким нахилом вліво, переписав текст на чистенький аркушик рожевого паперу. Вольцов покропив конверт духами.
Потім Гольт ще придумав і зачитав Вольцову текст розписки, яку мав підписати Мейснер:
«Цим стверджую, що я був у таємних любовних звязках з Рут Вагнер і, коли вона завагітніла, прогнав її, погрожуючи і залякуючи»
Це ти чудово придумав, перебив його Вольцов.
«після чого, продовжував читати Гольт, вона з моєї вини наклала на себе руки. Підпис». Гольт опустив аркуш.
По-моєму, він нізащо не підпише.
Підпише! Я беру це на себе.
Гольта пройняв страх. «Куди це я ввязуюсь?» Але Вольцов з такою байдужістю сунув записку в бумажник, що побоювання Гольта немов рукою зняло.
Вранці Гомулка приніс обидві свої рушниці. Він прихопив з собою також величезну сумку від старовинного штуцера, в якій були форма для виливки куль, ливарний ковшик, патронні гільзи, капсулі, дві шкіряні торбинки з чорним порохом і навіть маленький ковальський міх.
Мені ще потрібні селітра і сірка. У вас є гроші?
У Вольцова в кишені куртки лежали кредитки, які він знайшов серед батькових речей.
Мабуть, потрібен і свинець? поцікавився Вольцов. Я зараз виламаю десь тут у нашому будинку водопровідну трубу. В цій руїні вона все одно ні до чого!
Він вийшов у ванну, що містилась поряд з його кімнатою, зняв там водопровідну трубу, а отвір забив деревяним чопком.
Пополудні прибули з своїм вантажем Цемцький і Феттер. У вітальні виросла ціла купа рюкзаків, пакунків, тюків. На кухні біля газової плити Гомулка виливав кулі великі, важкі, майже по тридцять грамів кожна. Гольт учився вставляти капсулі, наповнювати гільзи порохом і забивати в них кулі.
В двадцяти випадках із ста слід розраховувати на осічку, пояснив Гомулка, і це ще непогано.
Надвечір все було підготовлено до подорожі. Хлопці розташувалися бівуаком у вітальні на килимі. О пятій годині ранку, взявши на плечі рюкзаки, вони вже вийшли з будинку. По дорозі до вокзалу Гольт опустив у поштову скриньку лист Мейснеруі
Біля вокзалу юрмились гімназисти у формі гітлерюгенду і юнгфольку.
Залунав пронизливий свисток.
Увага! В лави шикуйсь! скомандував Отто Барт.
Хлопці стали на лівому фланзі.
Отто Барт, високий, широкоплечий юнак з зелено-білим фю-рерським шнурком на грудях, стояв перед фронтом гімназистів. Його прищаве обличчя почервоніло від крику. Бартові вже минув сімнадцятий рік, але він, як і його начальник штамфюрер Вурм, завдяки своїй посаді був звільнений від служби в армії. Вольцов не міг їм цього простити і, коли банфюрера не було поблизу, виявляв свою зневагу до них.
Банфюрер! застережливо пропищав Цемцький. І справді, перед строєм, повільно крокуючи, пройшов банфюрер Кнопф.
Барт віддав Вурмові рапорт, а той у свою чергу доповів бан-фюрерові. Кнопф виголосив коротку напутню промову, в якій наголосив на патріотичному обовязку кожного німця, говорив про необхідність допомогти збирати врожай.