Гольт посміхнувся. Він навмисне вирішив трохи полоскотати йому нерви.
Як хочеш, так і розумій.
А ти, виявляється, нахаба! сказав Мейснер.
Кажуть, у тебе завжди якісь історії
з дівчатами, швидко перебив його Гольт. Про це усюди говорять.
Що ж саме ти чув?
Та розказують усяку всячину. Хто його знає? вдавано простодушно відповів Гольт запитанням на запитання. Він спокійно витримав погляд Мейснера, але в ньому вже закипала ненависть до цього молодика. «Зачекай-но! Скоро в нас буде зовсім інша зустріч!»
Гольт простягся на розпечених сонцем дошках.
Між іншим, ти маєш рацію, сказав він. Коли ось-ось мають відправити на фронт, то, звичайно, стараєшся взяти від життя все, що можна.
Для такої філософії ти, хлопче, ще зелений, зауважив Мейснер.
Не набагато ти вже й старший від мене. Якийсь рік-два не мають значення. А філософія у всіх нас однакова!
Ти так думаєш? А яка ж саме?
Живи і давай жити іншим, відповів Гольт.
Мейснер, що напівдрімав на сонці, враз насторожився.
Від твоєї філософії трохи тхне лібералізмом.
Аніскілечки, заперечив Гольт. Ніхто не знає, чи повернеться з війни. Ось тому й хочеться поласувати жирненьким шматочком.
Мейснер промовчав. Потім, притиснувшись головою до вишки і примруживши очі, сказав:
Дивно, що ніхто з вас неспроможний збагнути дух нашої епохи. «Поласувати жирненьким шматочком!..» Що за єврейська точка зору?.. На карту поставлена доля рейху. І якщо кому й доведеться поступитися своїми інтересами, то хіба це не має значення? А хто в такий відповідальний час думає лише про насолоди власного життя, той зраджує Німеччину! Інтереси рейху понад усе, і за них ми не пошкодуємо нічого. Наша держава росте і міцніє
Можливо, ти й маєш рацію, але мене вчити нічого, мій загін протягом двох років утримував перехідний вимпел. А відносно того, що не треба думати про насолоду у житті, ти 6 краще помовчав.
Я ж говорю не про широкі маси, а про нас, природжених вождів.
Але ж самими вождями не навоюєш.
Мейснер нічого не відповів. Він ще якусь мить посидів на сонці, потім пішов геть, залишивши Гольта і Візе самих.
Чого ти водишся з оцим? запитав Гольт.
Він сам підсів до мене.
Як ти гадаєш, поцікавився Гольт, подужаю я його?
Він, звичайно, старший, трохи здивовано відповів Візе, але я думаю, що подужаєш.
Він чекав, що скаже Гольт. Але той мовчав. Тоді Візе почав знову:
Ти його добре пошив у дурні? Я думаю іноді, що ти міг би бути першим учнем у класі, якби тільки захотів! Чому ти не вчишся як слід?
Наука чоловікам ні до чого. Я хочу нарешті на війну!
Гольт і не здогадувався, як Петеру Візе боляче слухати такі слова.
Одного чудового дня, задумливо мовив Петер, багатій дізнався, що в нього сухоти. Лікарі сказали: «Порятунку немає. Жити залишилося вам не більше року». Всі лікарі говорили одне й теж саме. Багатій вирішив: «Гаразд!» і розтринькав протягом року все своє майно до останньої копійчини. Проте сталося чудо. Він видужав. Але залишився ні з чим.
«Безглуздий приклад, невдоволено подумав Гольт, тільки наш Мізе-Петер міг таке вигадати! Яке мені діло до того, що буде потім? Зараз війна!»
Я тебе розумію, буркнув він, силуючи себе бути привітним.
Це просто смішно, але я заздрю тобі! тихо промовив Петер. Я б нічого не пошкодував, і в голосі його зазвучали трагічні ноти, щоб стати твоїм другом. Та для цього треба бути таким, як Вольцов. Я завжди був найслабкіший серед вас і завжди думав: моя зброя розум Проте ж ти, врешті, розумніший за мене.
«Смішно», подумав у свою чергу Гольт. А вголос сказав:
Колись я читав у Ніцше: «Наше захоплення якостями інших красномовно говорить про те, що б ми хотіли мати в собі Туга за приятелем наш зрадник»
Звичайно так воно й є Мені теж хочеться бешкетувати, битися, бути зухвалим, вів далі Петер, але на жнива мене не беруть, а про зенітну артилерію й мріяти годі.
Та це не заважає нам бути друзями, відповів трохи зворушений Гольт. Він замислився. «Ні, про це не може бути й мови А втім»
Ти вмієш мовчати, Петер? запитав за якусь мить Гольт.
Звичайно. Адже заради тебе я навіть наважився одного разу збрехати!
Гольт подав Петерові руку.
Я вірю тобі. Отож слухай. Ми з Вольцовом і ще кількома хлопцями вирішили втекти Накиваємо пятами і все. А повернемось тільки тоді, коли прийде час іти в армію. Але ми з тобою будемо іноді зустрічатись. Навіть Гільберт не повинен нічого знати. Ти будеш повідомляти мене, що діятиметься в місті, що говоритимуть про наше зникнення.
Ходімо до мене, запропонував Візе, глянувши на циферблат наручного годинника.
Гольта дивувало, що Петер в таку спеку одягнений у чорний костюм. З-під накрохмаленого
коміра виглядала ошатна краватка. Про причину він дізнався лише в прихожій будинку Візе, але відступати було вже пізно. Виявляється, сьогодні день народження Петерової сестри.
Залишся! прохав Візе. Потім я буду грати.
Гольт почував себе дуже ніяково у своїх коротких шкіряних штанях і яскравій спортивній сорочці. Чуб його ще не висох після купання і стирчав як на їжаку. Хлопці зайшли у велику вітальню. Скляні двері у зимовий сад і на веранду були розчинені. У вікна зазирали зелені віти дерев. За чайним столом сиділи гості. Гольт від збентеження майже нічого не бачив тільки яскраві барви жіночого вбрання і на їх тлі чорний мундир танкіста. На нього пахнуло запаморочливим ароматом парфумів, сигарет і квітів. Сестра Візе, Хельга, була дуже схожа на брата така ж невисока на зріст, тендітна. Темно-русі коси облямовували її хворобливе, бліде обличчя. Їй минуло девятнадцять років.