Виходить, коли ми повернемось, задумливо мовив Гольт, його вже й сліду не буде.
Ти що ж, думаєш усі три тижні працювати на збиранні врожаю?
А ти що маєш на увазі?
Чкурнемо!
Куди? поцікавився Гольт.
В тім-то й справа Але, у всякому разі, я втечу звідти і не зявлюсь, аж поки не настане час іти в армію.
Гольт замислився.
Далеко не втечеш, сказав він нарешті. Раніше з цим було набагато легше. І раптом він згадав свою подорож у гори. Перед ним постала в уяві дика безлюдна місцевість, безкраї ліси печера. А я знаю, вигукнув Гольт хрипким від хвилювання голосом, я знаю, де можна заховатись!
І він розповів Гільбертові про свою нещодавню прогулянку.
Ходімо нагору, сказав Вольцов.
Вони піднялися в кімнату Гільберта. Той, попорпавшись у якомусь мотлосі, витяг звідти топографічну карту їхньої місцевості.
У всякому разі, це не Фострауер. Гору Фострауер я знаю як свої пять пальців Ану покажи, як ти йшов.
Гольт уважно вдивлявся в карту.
Ось тут через оці двоє сіл Потім повернув на північ. Обійшов з північного заходу величезну гору і знову попрямував у північному напрямку
Тоді, виходить, ти зайшов набагато далі, ніж тобі здається! Гора Фострауер зовсім не там. Ти, мабуть, обійшов гору
Широку і подався ще далі Каменоломень у цих місцях багато Напевно, ти був ось тут Біля Каленберга аж за Брухшпіцем Звідси кілометрів тридцять
Мабуть, так воно й є, бо додому я йшов досить швидко і все ж добрався годин за сім.
Вольцов сидів на ліжку і пихкав сигарою.
Кілька років тому я був у тій місцевості Якийсь чортів пустир! Жодного тобі селища, самий лише ліс без кінця і краю. Колись, ще за давніх-давен, там були копальні. Але якби хто-небудь знав про ту печеру, то й я б, звичайно, чув. Він у задумі почав ходити уперед і назад по кімнаті. Зараз у нас липень. Серпень, вересень Доведеться брати з собою багато всякої всячини.
Гольт стояв, спершись на лутку вікна, й від захоплення не міг і слова вимовити. Він уже бачив перед собою ліси, хмари, гори багаття біля нічних бівуаків, зоряне небо Свобода, привілля Великі, захоплюючі пригоди!
Вольцов знову схилився над картою.
Ми можемо значно скоротити свій шлях, якщо попливемо човном вгору проти течії через Шварцбрунн. Так і з вантажем було б зручніше: човна можна тягти за вірьовку. А печеру треба оглянути найближчим часом. Згода?
До вівторка ми встигнемо все приготувати, відповів Гольт. Він вважав майбутню авантюру цілком вирішеною справою. Потім поїдемо на жнива. Для нас це найкращий спосіб зникнути з міста. Через три дні ми потай повернемося сюди, відлупцюємо Мейснера, а тоді в дорогу.
Здавалось, усе дуже просто.
Та Вольцов був іншої думки про це.
Справу з Мейснером, сказав він, треба добре обміркувати. Сам знаєш: замах на ватажка гітлерюгенду За це нас по голівці не погладять.
Але ж він повинен знати, за що ми його віддубасили, сказав Гольт.
Обережно, друже! застеріг його Вольцов. Це ще небезпечніше.
А твій дядько? запитав Гольт. Хіба він не зможе нас виручити на випадок потреби?
Що ти придумав? вигукнув Вольцов. Дядько Ганс член націонал-соціалістської партії з тридцять пятого року. Він німецький офіцер і, звичайно, на таке не піде. Ні, ми повинні покладатись тільки на себе.
Добре було б роздобути який-небудь документ, сказав Гольт, письмове зізнання, що скомпрометувало б Мейснера на випадок, коли він не триматиме язика за зубами.
Вольцов знову замислився.
Чудова ідея, мовив він нарешті. Я поміркую над цим.
Вони почали готуватись до зустрічі біля Воронової скелі і до походу в печеру, який вирішили здійснити цієї ж ночі.
Хлопці запакували пістолети, патрони, кишенькові ліхтарики, карту, цілу хлібину, дві банки мясних консервів. Кожен повісив через плече згорнуту плащ-палатку.
Воронова скеля була недалеко від міста, за Бісмарковою височиною. Хлопці пробиралися до неї садками і городами.
Нам потрібні рушниці, сказав Вольцов. З пістолета зайця не застрелиш, а про дикого кабана вже й говорити нічого Хоч би дрібнокаліберку дістати! Моя зіпсувалась. У Зеппа є! Крім того, у нього ще є тірольський штуцер. Здається, одинадцятиміліметровий або й ще більше. Кулі Зепп сам виливає з свинцю. У нього й спеціальна форма є. А патрони набиває чорним порохом. Смердить страшенно, а як гримне все одно що середньовічна кулеврина. Проте на відстані ста метрів можна підстрелити яку захочеш дичину.
Може б, нам взяти з собою Зеппа? запитав Гольт. Адже йому гімназія набридла так само, як і нам.
Воронова скеля являла собою якесь химерне нагромадження базальтових уламків. Освітлена сонцем, вона кидала на землю довгу тінь, що сягала аж до узлісся.
Хлопців привітав Гомулка. Феттер і Цемцький тримались осторонь.
Коли закінчиться ця комедія, залишся з нами, Зепп, сказав Вольцов.
Цемцький урочисто повідомив, що Феттер відхилив пропозицію щодо примирення.
Він хоче битись!
Гомулка позначив кілочками на луговій траві коло. Вольцов стяг з себе сорочку, скинув штани, роззув чоботи. Босий, у самих трусах він стояв на траві.
Невже ви й справді будете битись? несподівано серйозним тоном запитав Гомулка. Вольцов уже став у коло. Феттер також роздягся до трусів.