Васько задерикувато запитав:
І що ж ти зробив? Хворостиною курей ганяв на хуторі? Котів за хвости ловив? Гав полохав?
Безумовно, це було обурливо. Нестерпно обурливо. Та за такі слова носа розюшити мало! Ясно, мало, бо розюшеним носом нічого не доведеш, адже тут Оленка, а вона ж на всю школу завтра про бійку розплеще. Мовляв, Павлусь поліз битися, бо влітку хворостиною курей ганяв, ловив за хвіст котів і гав полохав. А Васько узяв і в очі сказав йому про це.
Та чи знаєш ти, що я зробив? грізно набурмосився Павлусь, хоч і сам тої миті ще нічого про це не відав. Тобі навіть уві сні не снилося! Я таке зробив, чого цілий клас не зробить!
Ну, що ж ти зробив? зухвало не вгавав Васько. Ну, що? Ну, що? Кажи!
Як захочу, то й скажу!
А от і не скажеш!
А от і скажу!
Ну, кажи!
А я не хочу!
Ага! Нема, що казати!
А от і е!
А от і нема!
Я тобі ніколи нічого нізащо не скажу! А от Оленці скажу!
Ну, то кажи! Хто тебе за язик тримає?
Жах! А що казати?
Я я скарб знайшов! несподівано вихопилося у Павлуся, аж він сам здивувався, хоч і не дуже.
Але для остаточної перемоги одного цього повідомлення було явно замало.
Так ми тобі і повірили! заволав Васько, але вже захоплено. Він скарб знайшов!
І знайшов! обстоював своє Павлусь.
А де ж ти його знайшов?
А в степовому кургані!
А як?
А отак!
А де ж твій скарб?
А я здав його державі!
Зрозуміло, ми могли б повністю навести тут цю вікопомну суперечку, свідком якої була Оленка (а вона не дозволить перекручувати історичні факти!), але боїмося, що на одну цю розмову не вистачить і двох отаких книжок, а нам ще розповідати та розповідати. Тому, спираючись на багатющий досвід Павлуся, зясуємо, як ото знаходять скарби.
Скарб знайти дуже легко. Досить роздобути старезну карту однорукого, одноногого, одноокого пірата з однією сережкою на два вуха. Але така нагода майже нездійсненна. Піратська карта з секретними позначками завжди зберігається в заяложеному шкіряному футлярі. Футляр заховано в деревяній скрині, надійно обшитій позеленілими від часу мідними обручами. Скриня у кубрику. Кубрик на капері з чорними вітрилами. Капер на дні Атлантичного океану. А де ж хазяїн карти? Володар таємниці оздобив рею військового фрегата, куди його за морський розбій повісив сушитися на сонечку її величності англійської королеви адмірал зі срібною рукою, дубовою ногою і скляним оком. Все таємниця і її володар з чавунним ядром на єдиному протезі навіки поховане на дні океану.
Як знайти скарб без карти?
Передусім необхідно вирушити в таврійський степ. Там відшукати найвищий курган. Близько опівночі піднятися на його маківку. А коли о 24 годині 00 хвилин 00 секунд задзвонить будильник, який ти потаємно захопив з дому, зроби одинадцять кроків у бік Місяця, повернися ліворуч і зроби тринадцять кроків. Після цього повернися кругом і знову зроби тринадцять кроків, а тоді дванадцять праворуч і одинадцять ліворуч. У цьому місці копай. Будь певен, скарб обовязково знайдеш, якщо не схибив у часі, у напрямку і довжині кроків. Давно відомо: скарби заховано у найвищих курганах.
Я там знайшов справжній скарб, виспівував своєї Павлусь, цілі поклади металолому! Щоб вивезти його, знадобилося аж двадцять КрАЗів! Скоро з цього брухту зроблять піонерський автобус. А по його борту на червоній смузі буде напис: Цей автобус зроблено з металолому, знайденого Павлом Хвалимоном.
Брешеш! в один голос вразилися Васько й Оленка.
Х-ха! посміхнувся Павлусь, бо пригадав вранішню пригоду. Кумедний був той дід! Ну, що з ним, з Павлусем, може трапитися? І, ніби кидаючи зухвалий виклик усім чарівникам, джинам і чаклунам світу, він хвацько мовив:
Щоб мені на цьому місці провалитися, коли я брешу! І для більшої переконливості тупнув ногою.
Тієї ж миті земля розверзлася, і під ногами Павлуся відкрилася чорна безодня.
Васько та Оленка тільки й почули його розпачливий зойк:
Ой!..
Розділ 5, з якого ви дізнаєтеся, що Павлусеві знову нема про що оповідати
Сталася звичайнісінька річ. Хтось недбало уклав кришку на каналізаційний люк, саме на якому й зупинився був Павлусь. А коли він тупнув ногою, кришка стала сторчака і хлопець провалився в утворену діру під землю.
Ну, хто ж після цього повірить, що це було якесь чаклунство? Можливо, хтось інший і повірив би, а тільки не Павлусь. Х-ха, та на його місці кожен би провалився! Яке ж це чаклунство? Х-ха і ще, ха-ха!
Прикро тільки, що, коли Павлусь видерся з каналізаційної шахти нагору, зловредний Васько радісно заволав:
Так тобі і треба, брехло!
От халепа. Це ж завтра вся школа знатиме про цю ганебну для Павлуся пригоду. Сором!
А може, тут все-таки не обійшлося без чаклунства? Чому він зупинився саме на каналізаційній кришці, а
не на крок од неї, як Васько та Оленка? Чому він, ніби заворожений, не глянув собі під ноги?
Так, що не кажіть, а було над чим помізкувати. А коли й справді Це ж слова нікому не можна буде мовити! Ні, це діло ще потребує перевірки так воно чи не так. От тільки клястися слід більш обачливо. Треба придумати таку клятву, яка б нізащо не здійснилася. Ну, зачекайте, буде ще нагода.